Уже давно минув той час, коли броненосець розглядався як самотній воїн морської битви. Такий погляд найповнішою мірою було втілено, як ми пам’ятаємо, в італійському броненосці Caio Duilio. Але погляди на застосування флоту давно змінилися. Флот сприймався як складна система, в якій різні класи кораблів доповнюють один одного, збільшуючи ефективність, і взаємно перекривають наявні в них вади. Цей постулат наочно продемонстрував досвід морських битв на Далекому Сході.

У системі флоту важливу роль відіграють крейсери. І не тільки як захисники чи порушники морських комунікацій (морської торгівлі), а і як важливий елемент бойової ескадри. Крейсери були очами командувача ескадрою, вони вели розвідку. І в самій битві швидкі крейсери мали неабияке значення. Вони своїми маневрами сковували противника, створюючи сприятливі умови для дій основних сил флоту. Блискучі перемоги японського флоту, як свого часу перемога австрійців під Ліссою, знову зіграли із військово-морськими спеціалістами злий жарт. Значення крейсерів в ескадреному бою переоцінили. Точніше, відвели їм дещо інше місце, не те, де крейсери найбільш ефективні. Якщо за бронепалубними крейсерами залишалися властиві для них завдання розвідки та боротьби на комунікаціях, то броненосні крейсери почали сприймати як легкі сили ескадри, фактично швидкохідні броненосці з потужною артилерією та легким бронюванням. Вважалося, що висока швидкість є їхнім надійним захистом. У 1900-х роках було створено ряд таких кораблів для ескадреного бою.

Першими стали нестандартні італійські броненосці типу Regina Elena, розроблені відомим нам Вітторіо Куніберті. Ці кораблі займали проміжну позицію між класом броненосних крейсерів та броненосців. Вони мали водотоннажність 14 000 тонн, полегшений комплект головної артилерії (2 гармати 305-мм, але також 12 гармат 203-мм), полегшене бронювання (головний пояс 250-мм, башти 200-мм, палуба 38-мм) та дуже високу для броненосця швидкість (22 вузли). Ці кораблі за швидкістю були не гіршими за будь-який броненосний крейсер, водночас перевищуючи їх в озброєнні і броні.

Рис. 178 Броненосець Regina Elena

Японці також створили кораблі, які за швидкістю переважали будь-який броненосець, а за озброєнням — будь-який крейсер: це крейсери типу «Цукуба» та «Ібукі». Другий, побудований у 1907–1909 роках, утілював японський досвід застосування крейсерів у складі ескадри. Крейсер водотоннажністю 15 000 тонн мав озброєння броненосця: чотири гармати 305-мм, вісім гармат 203-мм. Бронювання крейсера складало: пояс 102–178-мм, башта 229-мм, палуба 51-мм. Максимальна швидкість дорівнювала 21,5 вузла.

Рис.179 Крейсер «Ібукі»

Крейсер «Ібукі» та броненосець Regina Elena дуже схожі за своїми характеристиками, бо створювалися за однаковими концепціями, хоч формально і належали до різних класів кораблів.

Флот початку ХХ століття, розвиваючись як система, формував класи кораблів, характеристики яких у той чи інший спосіб узгоджувалися між собою. Виникла своєрідна когерентність розвитку броненосців, крейсерів та есмінців. Вона досить чітко відстежується в розвитку ескадрених броненосців та броненосних крейсерів. З одного боку, броненосні крейсери повинні мати артилерію, що здатна ефективно уражати броненосці в їхні слабо броньовані частини (вважалося, що це гармати калібром 203-мм та більше). З іншого боку, крейсери повинні мати перевагу в швидкості над броненосцями в 15–20 %. Приблизно такі принципи і реалізовувалися на броненосних крейсерах, побудованих у період з 1900-го до 1910 року.

У самому кінці 1890-х Британія відновила будівництво броненосних крейсерів і за 10 наступних років побудувала 35 кораблів цього класу. І хоча робилося це в першу чергу для захисту комунікацій та дій проти крейсерів противника, британці не виключали застосування їх і в складі ескадри як авангарду. Останні серії британських броненосних крейсерів типу Duke of Edinburgh, Warrior та Minotaur мали на озброєнні артилерію калібром 234-мм та 190-мм. Їхня водотоннажність наближалася до розмірів ескадрених броненосців, 14 000–16 000 тонн. Крейсери розвивали швидкість 22–23 вузли та захищалися бронею по головному поясу 76–152-мм, башт 190–203-мм, палуби 37-мм.

Рис. 180 Броненосний крейсер Minotaur

Франція продовжувала будувати броненосні крейсери досить активно: 19 за перше десятиріччя ХХ століття. Французи розглядали їх у першу чергу як інструмент боротьби на комунікаціях, і, порівняно з британськими «однокласниками», крейсери французькі мали дещо слабкішу артилерію: 194- та 164-мм гармати. Вони теж, як і британські, розвивали швидкість 22–23 вузли та були доволі великими кораблями 12 000–14 000 тонн водотоннажністю. Броньовий захист відповідав вимогам того часу і був приблизно на рівні захисту британських крейсерів.

На противагу французам, американці розглядали броненосні крейсери у першу чергу як кораблі для ескадреного бою. Причому, спираючись на власний досвід Іспано-американської війни, спочатку вважали, що цілком можливо застосовувати проти флоту противника ескадру броненосних крейсерів на рівні з ескадрою броненосців. Утім, Російсько-японська війна внесла корективи, американці уточнили завдання цьому класу кораблів — дії в ескадреному бою спільно з броненосцями в якості швидкохідного загону (як загін Камімури при Цусимі).

Рис.181 Броненосний крейсер USS California (тип Pennsylvania)

На конструкцію американських броненосних крейсерів ця пізніша коректива суттєво не вплинула, оскільки їх було спроєктовано до початку війни. Всього в США було побудовано 10 броненосних крейсерів — 6 типу Pennsylvania, 4 типу Tennessee, що отримали назву «велика десятка» (Big Ten). Конструкція обох серій була подібна. Ці кораблі мали водотоннажність 15 000 тонн, розвивали швидкість 22 вузли. Тип Pennsylvania мав трішки слабшу артилерію (шістнадцять 203-мм та шістнадцять 152-мм гармат), але дещо краще бронювання (пояс 127–152-мм, башти 165-мм, палуба 102-мм). Тип Tennessee — навпаки: артилерія — вісім 254-мм та шістнадцять 152-мм гармат, бронювання — пояс 76–127-мм, башти 229-мм, палуба 38–102-мм. У цілому ці крейсери не визначалися ані новаторством, ані видатними характеристиками. Далося взнаки перебільшення значення досвіду війни з Іспанією.

Італійці ще в 1890-х роках розробили досить вдалий проєкт бюджетного броненосного крейсера типу Giuseppe Garibaldi, що користувався попитом і за кордоном. Крім трьох одиниць для флоту Італії, було побудовано ще сім для Аргентини, Іспанії та Японії. Але на початку ХХ століття кораблі цього типу, що базувався на проєктах крейсерів аж 1880-х років, безнадійно застаріли. Для нового італійського броненосного крейсера взяли за основу проєкт броненосців Regina Elena і зробили їх зменшену версію. Було побудовано три крейсери типу Pisa та два типу San Giorgio. Вони мали водотоннажність 10 000 тонн, швидкість 23 вузли, були озброєні чотирма 254-мм та вісьмома 190-мм гарматами, захищалися бронею: головний пояс 200-мм, палуба 51-мм, башти 140–160-мм на Pisa та 160–200-мм на San Giorgio. Це були останні броненосні крейсери Італії.

Третій крейсер типу Pisa ще під час будівництва в 1911 році було викуплено Грецією і під назвою «Георгіос Авероф» (Γεώργιος Αβέρωφ) введено до складу грецького флоту, де він став найсучаснішим кораблем118. Крейсер брав активну участь у всіх війнах, де воювала Греція. У Балканських війнах успішно діяв проти турецького флоту. Наприкінці Першої світової в складі ескадри переможців крейсер став на рейді Константинополя.

118 Крейсер названо на честь підприємця Георгіоса Аверофа, який не жалкував своїх власних коштів на розбудову і розвиток Греції. Він заснував і фінансував багато грецьких шкіл, взяв участь у підготовці Перших літніх Олімпійських ігор в Афінах 1896 року. За свій кошт відновив древній мармуровий стадіон «Панатінаїкос», на якому і було проведено перші олімпійські ігри сучасності. На кошти Аверофа було придбано в Італії крейсер, що й отримав його ім’я.

Під час Другої світової, незважаючи на похилий вік, супроводжував конвої в Індійському океані. У 1944 році крейсер доставив з еміграції у звільнену Грецію уряд країни. Ветеран закінчив свою службу 1952 року. У 1982 році «Георгіос Авероф» став музеєм. Він і досі перебуває в складі ВМС Греції. Це єдиний вцілілий представник класу броненосних крейсерів.

Німці почали будувати свої броненосні крейсери на самому кінці 1890-х років. Перший такий крейсер, SMS Fürst Bismarck, було прийнято до складу флоту 1900 року. У нього були посередні характеристики, оскільки створювався він для захисту колоній. Наприкінці 1890-х завдання броненосних крейсерів було переглянуто. Ці кораблі сприймалися німцями вже як ескадрені крейсери-розвідники, спроможні діяти спільно з броненосцями в ескадреному бою. Служба в колоніях стала лише їхнім додатковим завданням. У 1900-ті Німеччина побудувала 8 броненосних крейсерів. Вони були трошки меншими за британські та французькі (10 000–12 000 тонн водотоннажності), але мали озброєння на рівні британських «однокласників» — 210-мм та 150-мм гармати, розвивали швидкість 22–23 вузли та були непогано, як для крейсерів, захищені.

Рис.183 Броненосний крейсер Blücher

Останній німецький броненосний крейсер SMS Blücher за своїми характеристиками повністю перевищив усіх своїх і вітчизняних, і іноземних «однокласників». При повній водотоннажності 17 500 тонн Blücher мав потужне озброєння (12 гармат калібром 210-мм та 8 калібром 150-мм), водночас був захищений не гірше за будь-який інший броненосний крейсер. І при всіх цих характеристиках мав швидкість понад 25 вузлів! Це безумовний успіх німецьких кораблебудівників і невдача німецької розвідки. Blücher створювався на противагу новому британському крейсеру. Але німці не змогли розвідати повних даних по ньому, і корабели створили SMS Blücher — самий потужний броненосний крейсер в історії, що, як з’ясувалося пізніше, повністю поступався новому крейсеру Ройал Неві.

З появою HMS Dreadnought застаріли не тільки ескадрені броненосці, а й броненосні крейсери. Швидкість лінкора (21 вузол) наблизилася до швидкості цих крейсерів (22–23 вузли). А його артилерійське озброєння взагалі виключало можливість уціліти в бою з ним для будь-якого броненосного крейсера. Отже, про участь броненосних крейсерів в ескадреному бою вже не було й мови. Броненосні крейсери повністю втратили свою єдину перевагу — швидкість та маневреність. Німці створювали Blücher для протидії майбутньому британському крейсеру і прорахувалися: треба було створити крейсер для дій спільно з лінкорами, що і зробили британці.

Замовити книжку можна в нас на сайті.