Олександр Шумей, проректор Херсонської державної морської академії, член журі конкурсу “МАТЕЛОТ”

Книги – морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить. Іван Франко

Іван Франко

Коли на моєму горизонті з’являється книга про море, я завжди нагадую ці Франкові рядки перед зануренням у неї. Своєрідна дитяча рефлексія налаштовуватись перед читанням. Але Іван Якович, ніби, підсвідомо звів усе читання до мариністики. За цією логікою, перед авторами на морські теми – подвійна робота та відповідальність.

Те, що Антон Санченко – провідний український письменник, перекладач та укладач «морських» книжок з початку цього століття, зрозуміло як те, що море синє чи вода мокра. Мені ще пощастило знати його як фундатора Конкурсу української морської прози «Мателот» імені Юрія Лисянського, котрий збурив уже чотири «Морських збірника». Тож, від Антона варто було очікувати масштабного проекту, хрестоматійного твору, універсального, ніби підручник «Навігація і лоція».

Антон Санченко «На чорноморській хвилі. 33 століття копаного моря». Як позиціонує автор – це популярний виклад історії Чорного моря від ахейського «Арго» до російської «Москви», від XIII ст. до н. е. до 13 квітня 2022 року. Масштаб охоплення мені відразу нагадав Український Чорноморський (Морський) інститут та його «Чорноморські збірники». Секретар і головний організатор видань інституту Лев Биковський стверджував, що це був спосіб підняти на певний рівень нову вітчизняну науку «понтознавство», щоб забезпечити Україні належне їй місце в Чорноморському просторі. «Понтознавство» майже на десятиліття (1940-1948) дистанційно об’єднувало українських науковців-емігрантів в Європі, а дослідження та поширення знань про Чорне море й майбутню незалежну Україну на його берегах залишило після себе близько сімдесяти видань. Імпульсом до нової науки та маніфестом установи стала робота Юрія Липи «Чорноморська доктрина» (1940). Навіть присвята батькові (Іванові Липі) до цієї геополітичної концепції виглядає інтегруючою для України: «пам’яті того, хто вродився в столиці Мітридата VI Євпатора Великого (Керч), зріс над Чорним морем (Крим, Одеса) і був засновником «Братства Тарасівців» (Харків).

Я навмисне детально зупинився на подібній паралелі.  Звернення до морської історії, географії, економіки та чорноморських перспектив української державності в часи геополітичних зрушень і світових воєн першої половини ХІХ ст., видавалася науковцям важливою частиною реалізації національної ідеї. Сьогодні Україна переживає подібні виклики. Агресія росії щодо України з 2014 року має важливий азовсько-чорноморський вимір. Агресор усіма способами намагається позбавити Україну виходу до моря, а метою окупації Криму є обмеження нашого статусу морської держави. З лютого 2022 року в цьому переліку «морського вбивства» України додалися: захоплення азовського узбережжя, обстріли портової інфраструктури Очакова, Миколаєва, Одеси, Ізмаїла, перешкоди зерновій торгівлі тощо.  У боротьбі з ворогом Збройні Сили України роблять неймовірні речі з захисту узбережжя, повернення під контроль острова Зміїного чи «вишок Бойка», забезпечення функціонування зернового коридору, знищення кораблів Чорноморського флоту росії та постійні загрози Кримському мосту. Затоплення російського крейсера «Москва» у квітні 2022 року, справді, дуже вдала військова операція. Автор цій події надає епохального змісту, можливо, на скрижалях нашої перемоги це успішне враження й стане символом деколонізації Чорного моря. Так само українці сприймали за маленьку перемогу, коли в галереї Метрополітен у Нью-Йорку відписали Івана Айвазовського та Архипа Куїнджі, як українських художників, але є нюанси. Саме про море нюансів у сприйнятті подій та особистостей довкола Чорного моря й писав Санченко.  

 Темні часи потребують книг-маяків та гострої художньої зброї. Не виключаю, що історики, океанографи чи військові моряки читатимуть прижмурюючись «33 століття», заперечуватимуть періодизацію, будуть ставити під сумнів окремі факти чи події. Але історія Копаного моря, насамперед, – це про популяризацію нашого, підняття суспільної ролі й самооцінки минулого, оригінальне навернення до моря в художній формі.  Автор має на це моральне право, практичні життєві навички та гостру потребу зробити це саме на зламі сьогодення.

Наважусь коротко оцінити, куди автор «вигріб» на чайці свого Magnum Opus про Чорне море. Геологи стверджують, що Чорне море одне з наймолодших за часом формування, але при цьому залишається вкрай недослідженим. Сірководень, що залягає з глибин 100-150 метрів, заважає не лише геологам, а й підводним археологам. Але міфологічний період існування Чорного моря має перспективи на сенсації. Так сталося з теорією Біблійського Потопу, сформованою в кінці 70-х років минулого століття болгарським морським геологом Петком Димитровим. Підкріпивши свою теорію археологічними дослідження довкола Варни, болгарські вчені стверджують, що на узбережжі Чорного моря задовго до шумерів та єгиптян існувала розвинена цивілізація, доля якої зображена в біблейському потопі. Теорія дискурсивна, але на межі тисячоліть її  знову підняли на новий рівень дослідження американських геологів Вільяма Раяна та Волтера Пітмана.

Міф про аргонавтів набув зовсім іншого забарвлення після експедиції-реконструкції на Чорному морі ірландського мандрівника Тіма Северіна в 1984 році. До речі, міжнародну експедицію до берегів Колхіди та на зворотному шляху супроводжував вітрильник «Товариш» Херсонського морехідного училища. Зі слів курсантів-практикантів того рейсу, після зустрічі з учасниками експедиції, аргонавти стали для них не такими вже й міфічними героями. Крім того, в цьому рейсі члени екіпажу вітрильника з Херсона долучилися до зйомок художнього фільму «Берег його життя». Радянського кіно, але про українського мандрівника-дослідника Миколу Миклуху-Маклая.  У цьому розділі автор дуже вдало нанизує розповіді про типи суден та вітрила. Насправді, так може зробити популяризатор історії, який спочатку здобув морехідну освіту та прослухав курс «Історії мореплавства».

Розділ «Візантійське», який охоплює майже дві тисячі років до середини ХV ст., мені видається найоригінальнішим. Насправді, хто домінував на узбережжях візантійці, київські князі з вікінгами чи венеціанці з генуезцями – для історії мореплавання питання другорядне. Море не мало на той час ні територіальних вод, ні постійної військової присутності. Більшість морських походів залишалося лотереєю, торгівля теж була справою доволі ризикованою. Найбільші відкриття та освоєння Чорного моря належало рибалкам. Нагадаю, Андрій Первозваний, від якого ведуть лік Константинопольські патріархи та починаються легенди про місце появи Києва, – був рибалкою. Море було вільне, тому й про рибу мова.

Розділ «Турецьке» найкоротший розділ, але цікавий. Рибалка – двічі моряк. Антон Санченко зображає два важливі порти Османської імперії  Трабзунд (Трабзон) та Синоп через призму власного професійного досвіду моряка-рибалки. Безперечно, турки-османи завжди поважали торгівлю, не виключенням був і ясир (торгівля бранцями). Насправді, чутлива для сучасного людства тема яка видається доісторичним варварством, для моряків досі актуальна. Захоплення, заради викупу, екіпажів морських суден  – ще доволі поширене явище у світовому судноплавстві. Щодо Османської імперії відповідної доби – це була агресивна політика колонізації Причорномор’я. Але відомий історичний факт, у турецькій фортеці Очакова ще з ХVI ст. існувало штучне зрошення для садів та городів.

Розділ «Козацьке» найбільший за обсягом. Якщо ви не читали розбір моряка «Думи про Самійла Кішку» – ласкаво прошу. До речі, часто російська імперська героїка Чорноморського флоту поверталась до козацького досвіду. Відомим героєм та популярним літературним образом оборони Севастополя у Східній (Кримській) війні 1854-1856 років,  став матрос Петро Кішка. У Вікіпедії, А. Санченко вважає її інструментарієм майбутніх письменників, так і зазначено – не плутати з Самійлом Кішкою. Автор дуже вдало порівнює козацьку чайку та турецьку галеру. Феномен козаків на морі оцінив та використовував засновник військово-морського флоту США Джон Поль Джонс, якого доля занесла у бій під Очаковом у 1788 році. В бібліотеці Конгресу США зберігається переписка, де Джон Поль Джонс радить використовувати тактику бою козаків для захисту узбережжя Конфедерації штатів. В військовому мистецтві, з легкої руки американців,  подібна тактика отримала назву «москітний флот».  Успішність морських походів козаків доволі часто ідеалізуються сучасниками, на кшталт існування підводного флоту чи непереможності козацького флоту. Автор не зловживає з подібним підходом, роблячи акцент на обізнаності козацтва з морехідною справою та схильність до морської тактики. Але заради справедливості, козацька чайка таки заслуговує на гідне увічнення. Наприклад, ботик Петра І, який ще називають «дідусем російського флоту», залишається доволі потужним символом протягом кількох століть для росіян. Щодо фактажу, то це лише придбаний двоюрідним дідом Петра в Англії в 1640-х роках однощогловий п’ятивесельний бот, який використовувався виключно для прогулянок. Занедбане судно відремонтоване було голландським майстром в 1688 році виключно через те, що царю розповіли про здатність вітрила рухати судно як за вітром, так і проти вітру. Про що йде мова ви б зрозуміли, якщо уважно прочитали попередні розділу «33 століть Копаного моря».

Розділ «Імперське» найфундаментальніший. У розділі велика увага приділяється Кримській війні 1854-1856 років, що важливо й для розуміння сучасної долі чорноморського флоту росії. Автор виправдано акцентує на кон’юнктурній традиції російської героїзації оборони Севастополя. При цьому у яскравій формі ілюструє лице росії у цій програній війні подіями в Синопі, Одесі, Таганрозі, Миколаєві. Але і цей Чорноморський флот імперської доби мав би завдячувати Херсону, Миколаєву, «вільним матросам» з Придніпров’я. Детальна увага приділена технічному переоснащення військового флоту та появі нових типів кораблів на Чорному морі.  Але не менший акцент робиться й на торговельному мореплаванні. Історія морехідної освіти, судноплавних компаній та видатних організаторів морської справи займає значне місце в роботі.

Розділ «Радянське» .  Існує такий жарт, що всі революції в росії в ХХ ст. починали військові моряки. Тож, у розділі є розлогі розповіді про повстання на панцернику «Потьомкін» та крейсері «Очаків». Українізація Криму в 1917 році теж розпочалась з моряків на кораблях. Автор не перевантажує розділ військовою історією Другої світової війни, зосереджуючись на невдалій військовій операції Чорноморського флоту проти ВМС Румунії. У оповідях зустрічається багато оригінальних паралелей, наприклад, про трагічну долю в Чорному морі флагманів (лідерів) з назвою «Москва». Окреме місце в цьому періоді займає знайомство читача з особливостями роботи моряка та рибалки. У притаманній оригінальній формі показано усі барви радянської планової  економіки та партійної системи через розповідь про китобійну флотилію «Слава» (Одеса) та її капітана-директора Олексія Соляника.

Розділ «Українське» найдраматичніший. Чорноморський військово-морський флот непроста сторінка становлення державності. У розділі ви знайдете велику кількість історичних паралелей та цікавих деталей. Станом на 1991 рік українці в ньому були однією з 46 національностей, складали близько 13% серед матросів та старшин та 19% серед офіцерів. Становлення українських ВМС складний процес, зважаючи на окупацію Криму росіянами в 2014 році. Автор, можливо, занадто детально розглядає командувачів морського флоту, але це викликано сучасною війною на Чорному морі. При цьому затоплення флагмана флоту «Москва» не лише фінальний мотив у книзі, а й торжество історичної справедливості. Варто зауважити, що попередній власник цієї назви в Чорноморському флоті, протичовновий крейсер «Москва» – корабель, на якому в січні 1992 року президент Єльцин серед російських військових підтвердив намір утримувати морську присутність в Українському Криму. Не оминає Санченко розповідь і про бездарну долю найбільшого за кількістю торговельного флоту України – Чорноморського морського пароплавства. Для порівняння окремі оповіді присвячені компаніям «Укррічфлот» та «Нібулон» – як зразки ефективного управління судноплавством та перевезеннями. Моряки будуть – кораблі, судна наростуть, з чим важко не погодитись

Загалом Санченко оригінально підійшов до структурування книжки. Я вже згадував про глави присвячені особистостям чи українським мариністам. Не можу не згадати окремі оповіді про чорноморську рибу: бичків, хамсу, тюльку, кільку, мідії – книга в книзі. Подібне можна уявити й з розповідями про типи суден, про маяки, телеграф. Оригінально автор поставився й до хронології викладу.  Якщо почнете читати без підглядання у кінець до змісту, то хвиля за хвилею пройдете всі 33 століття Чорного моря. Періодизація у змісті не є історичною, скоріше про присутність, тенденції та домінанти.

Для кого написана ця фундаментальна робота? На перший погляд вона потребує певного занурення у професійний контекст.  Її доволі легко уявити в каюті військового чи цивільного моряка, на поличці в історика. Але з неї варто й починати шлях до знайомства з морською історією України. Обов’язково сприятиму презентації видання для курсантів Херсонської державної морської академії. Вже на момент макетування книги, в академії та коледжу в Херсоні змінилась адреса. Тепер найстаріший в Україні морський навчальний заклад  в Херсоні розташований не на проспекті Ушакова, а на проспекті Незалежності.    

Замість висновка. Після прочитання «33 століть копаного моря»,  її ціннісне наповнення мені дуже нагадало ставлення до моря в Польській республіці у міжвоєнний період. Польський коридор, тонка смуга території з виходом до Балтійського моря, яка була передана полякам після Версальського мирного договору. За десятиліття Польща зробила неймовірний стрибок на шляху до морської держави: молодіжні вітрильні, навчальні вітрильники та заклади освіти, моряки та кораблі стали модною темою в літературі, журналістиці. Цьому буму всього морського передувала військово-патріотична церемонія 1920 року «заручин з морем», Балтійське море ставало тепер знову і польським. Книга Антона Санченка – це теж про українське Чорне море.

Читайте, шануйте, любіть наше копане море.

PS. Книжку можна замовити на сайті МАТЕЛОТ

Якщо ж ви вже придбали і прочитали книжку, свої відгуки можна залишити в коментарях до цієї статті. Автор їх побачить. Дякую за увагу.