Антон Санченко

Зазвичай я підбиваю підсумки року після Книжкового арсеналу, однак цього року я прошляпив з презентацією конкурсу МАТЕЛОТ в Києві, натомість вона пройшла в Одесі на фестивалі «Українська книга на Одещині» в Одеській національній науковій бібліотеці, бо реєстрацією на цей фестиваль займалася наша голова оргкомітету, особа відповідальна. Тож напишу, що головний підсумок року – мій переїзд до Одеси. І, відповідно, нові залучені до конкурсу люди в Одесі й Миколаєві. І те, що нагородження переможців цього року має пройти в Миколаївському музеї суднобудування і флоту – в нашому останньому вцілілому морському музеї, бо одеський згорів, а севастопольський ми втратили в 14 році. Щоб вже не забути, запрошую на нагородження переможців до Миколаєва 5 липня, в неділю, на День флоту. Якщо все буде добре. Тут, на Півдні, треба весь час додавати цю чарівну фразу.

Титульним спонсором конкурсу цього року виступив Регістр судноплавства України, і він же обрав тему – Майстер корабля. Про суднобудування, ремонт та корабелів і зокрема про Регістра – морське класифікаційне товариство. Миколаїв за такої теми – саме те місце, де варто шаманити. Я певен, що суднобудування в ньому відродиться, ледь з’явиться така можливість. А вона може бути ближчою, ніж нам здається. З сьогоднішніх новин – росіянці втекли з Кінбурнської коси після того, як добрі дрони винесли їм всю логістику. Так само тікатимуть до самого Криму. Шлях у моря через БДЛК відкриється. В нас є кому за це поставити свічечку, бо нашим парафіяльним спонсором виступив одеський морський апостолят Стелла Маріс.

Так, це вони зустрічають моряків у порту, проповідують їм і виясняють, чи не ображають їх злі судновласники. Українським морякам вони дарують наші книжки. Або даруватимуть, бо книжки ще не написані, але власне для цього всі ми тут і зібрались.

Продовжують виходити друком книжки пов’язаних з нашим конкурсом авторів. Переможець попереднього сезону, австралійка українського походження Євгенія Чемерис дописала трилогію про капітана Кука, з чим ми її і вітаємо. Я дописав другу книжку, «Красуні обирають Лисянського» і перевидав в Одесі першу, « Круз та Лис» про першого навколосвітнього українця, патрона нашого конкурсу Юрія Лисянського. Ставка на красунь спрацювала, їх продалося вдвічі більше, ніж «Круза та Лиса» на обох ярмарках.

Важливим є також те, що на цих трьох книжках ми спробували схему забезпечення ними всіх 20+1 одеських бібліотек і курсантів Інституту ВМС за ваші донати. І в нас все вийшло, але я не певен, що вийшло те, що треба, бо якогось фідбеку від читачів не отримав. Будемо ще щось пробувати. Зате ми познайомились з одеськими бібліотекарками, це дуже активні й винахідливі люди. Коли в Одесу приїздять київські зірки, вони виступають саме в бібліотеках. А потім сувора бібліотекарка ставить на вид «чому вас не було на Андруховичі?»

Я пам’ятаю, як ця зірковість сучукрліту, в якого була всього лише «золота тисяча читачів» (більші наклади українських книжок не розпродавалися), починалася в дев’яностих, і Бу-Ба-Бу збирали театри в Києві, а в книгарнях була лише одна шафа з «укрліт» десь в закутку. А зараз всі книгарні забиті українським від стелі до підлоги, селфляться з книжками букблогерки й хлищуть фільтр-каву з тірамісу. Наша задача повторити це для мариністики. Одеса, яка здивовано відкриває свою українську ідентичність, дуже нагадує мені Київ 00-х, а всі ходи в мене записані.

В Одесу я переїхав не просто так, а на запрошення Інституту Військово-Морських Сил, начальником видавничого відділу, і вже видав першу книжку в цій якості – «ВІД ВІТРИЛЬНИКІВ ДО СТАЛЕВИХ ГІГАНТІВ : Нарис еволюції бойових кораблів 1860-1920 рр.» віцеадмірала Андрія Тарасова. Звісно, сидячи в Києві, я б такого автора у видавничий портфель би не відхопив, бо його довелося переконувати, що це хоч комусь крім адміралів цікаво і необхідно, щоб молоді моряки в Україні не перевелися. І вступали в Інститут ВМС. Це давній рукопис, написаний ще після 2014, коли вирішувалося, яким бути новому українському флоту, як аргумент в дискусії про москітний флот і великі кораблі. Час вже все розставив по своїх місцях. Сподіваюся, книжку про морські дрони теж видамо ми.

Отож у нас тепер є свій конкурс, своє видавництво, свої бібліотекарки, згадаю ще про цей сайт matelot .com .ua. На ньому можна замовити крім вже згаданих книжок наші щорічні Морські збірники і почитати критику на світову і вітчизняну мариністику. Цього року не на жарт розписався член нашого журі капітан далекого плавання Береза з Одеси – рекомендую його капітанський погляд на Конрада й Мелвілла. Дуже незвичний для реєстрових літературознавців кут зору – капітан Конрад для когось може бути перш за все колегою. Капітан Береза не тільки читає його в оригіналі, але й цього року переклав Конрадів роман «Межа тіні», він вийшов у «Темпорі». Вітаємо з перекладацьким дебютом. Сподіваємося дочекатися його капітанського літературознавства окремою книжкою. І прикладемо до цього ласту.

Отже, якщо придивитися, якесь життя довкола конкурсу бурлить. Ми вже подолали ситуацію, коли в українській літературі був один мариніст на покоління, поговорити ні з ким, і всіх це влаштовувало. Нас вже набралося на 5 Морських збірників, шостий готується. На конкурс надійшло 88 оповідань, нарисів та статей, і саме зараз суворе журі з професійних моряків це все читає і оцінює. Тож авторів трохи завелося, десь в неповного десятка авторів уже вийшли їхні власні книжки. Так тримати.

Але вперлися ми і в певні обмеження. Нам не вистачає отої «золотої тисячі читачів». Наклади морських книжок досі мізерні, книжки через це дорогі. Видавництва, що ризикують видавати мариністику, часто невдоволені. Скажімо, в Одесі на ярмарку я стояв поруч з львівським видавництвом «Апріорі», яке минулого року видало епохальний переклад Сесіла Форестера «Мічман Горнблавер» (переклав Віктор Губарев, член нашого журі). Це понад двадцять романів про британського моряка наполеонівських часів, якому Форестер вигадав біографію від мічмана до лорда Адміралтейства. Другий роман «Лейтенант Горнблавер» Губарев теж вже переклав, але видавництво сумнівається в доцільності його друку, так довго розходиться перший.

Це сумна риса мариністики – книжки розходяться довго. Скажімо, не пів року, а два роки. Щойно закінчився наклад моєї чорноморської енциклопедії, виданої в Тернополі «Богданом»підАрсенал в 2024 році. Бо покупці розпорошені по поверхні Землі і не мають належної інформації про вихід нових книжок. Якби цікаві новинки розліталися, як пиріжки, по передплаті, щоб окупити видання книжки, тоді звісно да. Я думав, варто переїхати до Одеси, і ця «золота тисяча» якось назбирається сама собою. Аж ні. Тому повернімося до того, що в нас є сайт.

В самому підвалі цієї сторінки можна підписатися на e-mail розсилку й отримувати від нас сповіщення про всі морські новинки цього року. А також рецензії на них та анонси наших подій в реалі. Так, це старомодно, але перевірено. Починаємо збирати свою «золоту тисячу», бо це перевірений поетами, фантастами й детективниками рецепт.

Єднаймося, бо ми того варті.