Вета Бендер

«Усі, хто досі писали про навколосвітню мандрівку Юрія Лисянського, визначали її вихідну та завершальну точку помилково. Хтось писав про Петербург. Хтось, більш втаємничений, про Кронштадт. Проте подорож ця розпочалася і закінчилася у козацькому полковому місті Ніжині».

Що ми знаємо про перше навколосвітнє плавання Російської імперії? Скоріше за все, ви колись чули ім’я Івана Крузенштерна. Навряд чи можна сказати так само про його друга і соратника – Юрія Лисянського, який, узагалі-то, був українцем.  На жаль, його постать опинилася у тіні слави старшого товариша.

Саме цим видатним особистостям присвячена книжка Антона Санченка «Круз та Лис. Напередодні». Автор – справжній моряк, випускник Херсонського морехідного училища, та не менш справжній дипломований філолог. Не дивно, що така суміш солі та слова зробило його чи не єдиним мариністом сучасної української літератури. Найвідоміші твори: «Нариси бурси», «Левантійські канікули», «Земля Георгія», «На чорноморській хвилі. 33 століття копаного моря», «Дайджести Лютої війни. 2022» та інші.

Про що книжка?

«Круз та Лис. Напередодні» висвітлює події, які сталися до великої експедиції. Цей аспект у літературі  підіймається рідко, через що з’являється враження, наче мореплавці нізвідки, з «повітря» опиняються у Кронштадті та вирушають у мандрівку.

Антон Санченко реконструює ланцюг подій, які так уперто ігнорують дослідники. Починаючи розповідь з Ніжина, він одразу ставить акцент саме на життєвому шляху Юрія Лисянського. Рука письменника турботливо веде нас цією дорогою: від дитинства героя до кінця першої, фактично кругосвітньої, подорожі. Ми станемо свідками доленосного знайомства юнаків, яким автор дає ніжні прізвиська – Круз та Лис («Я їх просто відтворив за звичаями порту. Може вгадав, може, ні, але то таке».)  Хоча іноді путі моряків будуть розходитися, вони назавжди залишаться друзями. Вони пройдуть муштру навчального закладу, побачать британський флот зсередини, попсують здоров’я алкоголем та хворобами та навіть візьмуть участь у битвах. У цих перипетіях і народиться ідея плавання, план якого потім буде мозолити очі петербурзьким чиновникам. Знали б вони, яку у результаті суму вдасться «вибити» ентузіастам… Але для того, щоб це сталося, повинен був час. І зв’язки. Окрім наших друзів, у книзі діють й інші люди, важливі для історії. Це і відомі історичні персонажі – канцлер Олександр Безбородько, купець Євстратій Деляров, і прості, звичайні громадяни – брат Лисянського Ананій, його ж подруга місіс Поллок та інші.

Антон Віталійович визначає свій твір як вікі-повість. На одній з зустрічей він сказав, що вирішив піти нестандартним шляхом: спочатку шукати та перевірити усі факти, а потім вже на їх основі творити. Такий підхід зводить нанівець утворення неточностей та ляпів, що, безперечно, є одним з головних плюсів роботи. Автор логічно доводить свої твердження, використовує методи індукції та дедукції (зовсім не дарма звертаючись до легендарних образів Шерлока Голмса і доктора Ватсона). Список використаної літератури дає можливість усім охочим, спраглим до додаткових знань або ж скептично налаштованим читачам перевірити, уточнити та розширити представлені факти. Залишається тільки подякувати письменнику за кропітку та довгу працю, самоіронічно зведеної до дієслова «наґуґлити», аби ми спокійно розглянули розплутаний клубок подій.

У «Крузі та Лисі» публіцистичний стиль поперемінно межується з художнім. В історичних лакунах, тобто у ситуаціях, коли важко встановити, що відбувалось, вставлені поетичні замальовки побутових сцен. Це створює особливий ліричний настрій, який розбавляє серйозність твору. Вони яскраво засвідчують не тільки дослідницький, науково-популярний талант письменника, а й живописний. Колоритні епізоди застілля, праці драчів на березі річки, хлопчачих бійок легко запам’ятовуються та допомагають відпочити від низок фактів. «Накрили столи надворі за будиночком священника, посеред кущів рожі та мальв, під вишнями, посадили його на почесному «генеральському» місці і схоже, попередили всіх кумів, що він тут інкогніто, щоб не приставали».

Автор постійно дає докладні довідки про персоналії, політичне становище у світі, особливості різних установ та культурного життя тодішнього періоду часу. Розширення дають змогу глибше зануритися у біографію видатних мореплавців, зрозуміти мотиви та наслідки вчинків, осягнути їх значення. Проте іноді вони затримують, уповільнюють історію. Власне розповідь про Круза та Лиса розпочинається аж з 6 розділу, яких у книзі 14. Сюжетна композиція доволі складна, часті стрибки з теми на тему, з факту на факт, з одного часового проміжку в інший. Звісно, це трохи втомлює. Утім, читачу можна не переживати про свою концентрацію: заснути точно не вдасться.

Також періодично в оповідь вплітаються пригоди з життя самого автора. Повість одразу починається історією викрадення якоря-кішки з пам’ятника Юрію Лисянському. Таким чином, друковані літери оживають та стають ближчими.

Окремо хочеться похвалити мову твору. Антон Санченко впевнено оперує не тільки професійними морськими термінами (словничок яких завчасно розміщено наприкінці повісті), а й усім багатством української лексики та фразеології. Автор говорить зрозуміло й просто. Можливо, тільки знижена лексика у деяких місцях виглядає не зовсім доречною, але це вже на смак.

Неможливо не відзначити гумор. Книжка постійно пропонує посміхнутися, навіть у драматичних моментах. Особливо сильно розкривається комічний дар у поетичних замальовках, про які писалося вище. Каламбури, насмішки та самоіронія розсипані по твору, виринаючи у потрібний момент для підсилення зображуваного.

 «У кожному пеклі є свій Вергілій. А це, безсумнівно, був філіал якогось пекла».

 «А ви пильнуйте, якщо в кишені Крузенштерна заграє мелодію Вагнера мобільний телефон, не ведіться. Це буде метафора».

«Круз та Лис. Напередодні» була випущена у 2020 році видавничим домом «Комора». Знайти її зараз доволі складно, але, якщо є бажання, можна пошукати. Тим паче, що видання гарне та зручне – грамотна верстка, приємний шрифт і тверда обкладинка у бірюзово-помаранчевих кольорах на білому фоні. Друкарських помилок майже немає. Є ілюстрації – мінімалістичні тушшю (чи то маркером) до кожного розділу, дві карти з маршрутами та схема корабля. Для кращого розуміння матеріалу цього видалося недостатньо, хоча, з іншого боку, у всіх зараз є доступ до Інтернету, де можна «поґуґлити» незрозумілі місця. Імовірно, у перевиданні (якщо воно буде) ілюстрацій стане більше.

Чи є книжка актуальною? Певно, так. Вона буде корисною як для людей «у темі», які цілеспрямовано вивчають історію географічних відкриттів, полюбляють мариністику. Також не варто її оминати пересічному, непідготовленому читачу, бо тут є і достатньо динамічний розвиток подій, і широка, об’єктивна презентація вітчизняної та світової історії, і захопливі деталі побуту минулого. «Круза та Лиса» можна читати у метро перед роботою, перед сном у ліжку; можна рекомендувати для навчальних цілей.

Звичайно, у наш час книжковий ринок переважно заповнений літературою політичного, гостросоціального характеру, що навряд чи скажеш про твір Антона Санченка. Проте нещастя колись закінчаться, а потреба у пізнавальному, доступному, різнотемному non-fiction залишиться.

Загалом, «Круз та Лис. Напередодні» цікаво та сучасно репрезентує історію навколосвітньої подорожі, яку встигло притрусити пилом часу. Письменник песимістично та якось самопринизливо каже: «…всі історичні романи та сюжети можна замінити послідовністю лінків на Вікі. Просто публікувати, в якій послідовності слід читати статті цієї Вільної енциклопедії, і цього досить для людини з  фантазією. Я ж даю навіть не лінки, а ключові слова для пошуку». Не вірте! Ніяка Вікіпедія, ніякий набір статей не зможуть витіснити живе, гостре слово, суб’єктивний погляд майстра на події. Тому читайте і насолоджуйтесь якісною літературою, що розширює світогляд.

Сподіваюся, що одного дня буде продовження – друга частина безпосередньо про навколосвітню експедицію, бо таким побажанням і закінчується повість: «Дасть Бог, ми колись подолаємо й друге коло його подорожі».

До речі, а до чого тут ніжинська ікра? Відкрийте «Круза та Лиса» – і дізнаєтесь!