Антон Санченко

Влітку 2025 року в українській мариністиці сталася епохальна подія. Львівське видавництво «Апріорі» видало першу книжку з епопеї Сесіла Скотта Форестера «Мічман Горнблавер» в перекладі Віктора Губарева. Насправді «Мічман Горнблавер» (1950) була не першою книжкою епопеї, цей герой вперше з’явився в романі «Щасливе повернення» (1937), але після трилогії, що вийшла в 1930-і, автор «повернувся до витоків», і описав кар’єру британського флотського офіцера часів наполеонівських воєн від мічмана до лорда адміралтейства – «Лорд Горнблавер» (1946). Кар’єра лейтенанта-капітана-адмірала Горнблавера вклалася в 17 книжок.

Якби треба було порівнювати з якоюсь іншою епопеєю, я б назвав серію Форестера «Гаррі Поттером для моряків», хоча, звісно, авторка Поттера народилася якраз за рік до смерті Форестера (1966), але в українському перекладі черговість їх появи зворотна.

Отож, після того, як ви оцінили грандіозність замислу Форестера і що його реалізація зайняла в письменника 30 років (останній роман, недописаний, «Горнблавер і криза», вийшов у 1967, через рік по смерті автора), саме час зануритися в сторінки його українського первістка, щоб зорієнтуватись, чим же цей наскрізний герой так авторові сподобався, що він не розстався з ним і після смерті.

Коли цю річ називають історичним романом, уявляють щось на кшталт «Дива» Загребельного чи «Айвенго» Вальтера Скотта – аж ні. Роман складається з майже незалежних новел. Рафаель Сабатіні використовував схожу структуру в другій і третій книжках про капітана Блада і називав ці окремі новели «епізодами», бо їх пов’язує тільки послідовність дії. Так і з Горнблавером. Мічман раніше лейтенанта. Лейтенант раніше капітана. Все інше – другорядні персонажі, історичні епізоди, місце дії, супротивники британців і навіть кораблі – майже не перетинається з новели в новелу. Все як в Сабатіні, який так само писав не тільки піратські книжки, а й сценарії за ними для Голлівуду, на 10-15 років раніше Форестера.

До речі, перу Віктора Губарева належить і новий переклад другої книжки Сабатіні – «Хронік капітана Блада». Взагалі, якщо бачите книжку про піратів, шукайте десь поруч Губарева, хай хоч науковим редактором. Він єдиний достойник, який захистив у Радянському Союзі дисертацію по піратах і написав та переклав зо три десятки піратських книжок. Після 2014 року переїхав з Донецького університету в Пиратин і змінив літературу на українську. Дуже добре, що «Апріорі» спромоглося залучити його і до наполеонівських воєн. Треба розширювати горизонти української морської прози. А книжки Форестера – це певний виклик і показник того, чи придатна мова для професійних морських текстів, чи вистачає їй слів, щоб все це передати.

В цій рецензії хочеться зосередитися передовсім на роботі перекладача, доволі впевненій і свідомій. Коли перекладаєш про наполеонівські війни, неможливо обійтися без певних архаїзмів. Але що робити, якщо в українській мові саме цих архаїзмів нема? Треба їх створити. Вже сама назва – новотвори архаїзмів – звучить доволі парадоксально. Для цього мало знання одної мови, в нашому варіанті доводиться звертатися до голландських, англійських і навіть італійських морських термінів. Віктор Губарев так уподобав чорноморське архаїчне слово «прова», що вживає його чи не частіше, ніж «ніс» (корабля), а це з італійської. Також він вперше намагається ввести замість неоковирної кальки з російської «напівбак» (полубак) благородний форкастель ( forecastle). Через російську потрапляють до нас і всі традиційні для наших морських текстів голландські терміни – бак, здається, залишився баком. І напрямки картушки компАса (наголошуйте правильно) – теж голландські, з румбами і тенями. Є архаїзми, які Губарев неначе реконструює – випал (залп), стежовий (дозорець), традиційну  флотську відповідь «aye, sir» він перекладає як «є, сер», тощо.

Ще в мене є певний «тест на переборку» – усі українські мариністи перекладають це слово по-різному: хтось «перетинка», хтось «переділка», в Губарева, зі львівським ікавізмом – «перебірка». (В мене – «переборка».) Принаймні, флотський читач розумітиме, що то таке. Однак, ця вольниця вже закінчилася. Бо минулого року в Одесі в Інституті ВМС вийшов довго(30 років)жданий «Словник морських термінів» за редакцією Кіріакіді, там – «переділка». Підозрюю, що треба завезти певну кількість цих словників у Львів, їм ще 16 книжок Форестера перекладати.

Звісно, усі морські терміни подані в зносках, які такі докладні, що іноді заповзають на сусідню сторінку. Якогось браку розуміння складних вітрильних термінів я не відчував, хоча я не вітрильник, а радист. Хоча я й розумію, що термінологія може налякати нетренованих читачів. Ніколи не забуду цей щирий переляк львівської рецензентки, яка досі писала відгуки на дитячі книжки, а їй дали на рецензію мою «Землю Георгія», яку, як я вважав, написано гранично простою мовою. Я навіть ні разу, як Губарев, не вжив слів «бак-борт» і «штир-борт». Та марно. Сама необхідність заглядати в примітки лякає «мамських критиків» до затинання. Це треба враховувати. Мариністика, будь-яка, якраз для того і існує, щоб в «ігровій формі» навчити молодого чоловіка, підлітка, старшокласника, ці страшні слова вимовляти й розуміти. Без зносок, а то й словничка в кінці книжки – ніяк. Це особливість мариністики. Цього неможливо зробити без авантюрного сюжету. Це її друга особливість.

Головний герой, Гораціо Горнблавер, до речі, має в першій книжці ті ж самі проблеми – він вперше потрапляє на лінійний корабель, там все страшне і невідомо як називається, він же сором’язливий 17-літній юнак, який навіть трохи затинається, і морська наука дається йому несолодко – аж до дуелі з нахабним мічманюгою, який завалив іспит на лейтенанта через незнання математики, а тепер відводить душу на молодших колегах. В ті часи офіцерські патенти – купували! За гроші! Не бронь, не діагноз, а наймолодше офіцерське звання. До речі, одна з новел відбувається в доках, де військові матроси під командою Горнблавера ловлять торгових матросів ост-індійського конвою, що щойно зайшов у порт, щоб рекрутувати їх на лінійний корабель. Рекрутинг має давні традиції – наклюкався після рейсу в таверні, прокинувся на лінкорі.

І ось з новели в новелу відлюдькуватий, незграбний, недорікуватий юнак вилюднює, від’їдає пицюню, вивчає морську справу, стає атлетичним гімнастом й рятує честь британського прапора в безлічі виправ з французами, іспанцями і навіть ірландськими повстанцями. Цікаво, до речі, було б послухати історика того періоду про те, наскільки вигадані епізоди вислужного списку Горнблавера узгоджуються з реальною історією наполеонівських воєн.

На перший погляд здається, що Форестер обходиться з історією доволі вільно, але він навмисне бере якісь малозначущі й «забуті» епізоди континентальної блокади, в якій англійський флот тримав майже всю Європу, завойовану Наполеоном, а також навіть незавойовані Данію й Росію. Шкода, що воля автора повела Мічмана Горнблавера не в Біле море і Архангельськ, а Біскайську затоку і Гібралтар. Втім, невідомо, що ще буде в наступних книжках. За цей час адмірал Нельсон має спалити французький флот в Єгипті, данський в Копенгагені й франко-іспанський під Трафальгаром. Львів’яни, піднажміть з перекладами.

А ще для мене відкритим є питання, що робити, якщо зарапортувався автор. Якщо на сусідніх сторінках у нього антагоніст Горнблавера Сімпсон то мічман, що не витримав іспит на лейтенанта, то лейтенант, що не витримав іспит на капітана. Редактор Кирило Булаховський вирішив залишити все як є, і тепер всі думатимуть, що помилився перекладач, а цього не може бути, бо Губарев навіть пояснив читачам, хто такий воррент-офіцер. Особисто мені цього пояснення кілька років тому бракувало, шукав сам. Зараз мені бракує назви тим офіцерським капелюхам наполеонівських часів, які прийшли на зміну треуголкам, і які так зручно пошиті, що їх можна носити під пахвою. Саме в такій шапці намалював мічмана для обкладинки художник Олег Кіналь. Губарев пише просто – капелюх, а мені уявляється якийсь чи то ковбой чи то колгоспний бухгалтер. А я знаю, що моряки навіть кашкету вигадали назву мічманка. Не могли вони залишити такого специфічного капелюха неназваним. Тема потребує подальших досліджень.

Отож, головна функція перекладачів – знаходити слова для без’язиких людей. Як на мене, Губарев з нею прекрасно впорався, попри те, що ні разу не вжив «непозбувну бентегу».

Гораціо Горнблавер заговорив українською, з чим я нас усіх і вітаю. До речі, кажуть, це улюблений персонаж Черчилля, хоча той сам і кавалерист.

Я так розумію, для продовження кар’єри Горнблавера нам треба чимшвидше розкупити тисячу примірників «Мічмана…». Не баріться, купуйте, зробимо його адміралом разом.