З якогось часу стало модним порівнювати експедиції китайського адмірала Чжен Хе зокрема і в Індійський океан, з експедицією Васко да Гами. Вони розминулися всього на 60 років. Мовляв, якби 250 джонок Чжен Хе, 50 з яких були “скарбиничими” довжиною десь 120 метрів, зустрілися б з нещасними чотирма каравелами Да Гами довжиною всього 25 метрів, європейці убоялись би лізти на Схід до островів Прянощів і взагалі. Якбитологія – також мій улюблений жанр. Особливо – коли все це продукують «китайські вчені», за даними яких Китай винайшов все на світі, просто не схотів.

Бо через 60 років після свого візиту в Індію, внаслідок перемоги партії ізоляціоністів при дворі імператора, Золотий флот був спалений, адмірал помер незадовго до цього, капітани його кораблів були страчені, а документи експедицій знищені. І на майбутнє дозволялося будувати лише невеликі джонки для прибережної риболовлі і плавання. Особливо звертаю увагу на знищений архів – китайська бюрократія була взірцевою і документувала й зберігала в одному місці все. Саме тому вдалося одним махом знищити майже всі згадки і припинити морський проект, Ну, якщо повірити китайським вченим, що він був.

А що ж до бідних, дрібних європейських монархів? З легкої руки португальського принца Енріке Мореплавця, який винайшов географічні відкриття, як технологію, європейські капітани писали докладні звіти про свої плавання. Цікаво, що сам Енріке за цими звітами і старими картами ще римських часів, наприклад, зміг встановити, що його капітани відкрили не всі Азори, а лише частину архіпелагу. Колоністи вже десять років жили на островах, коли кабінетний Мореплавець прислав їм чіткі інструкції, в якому напрямку і як далеко їм плисти, щоб знайти ще острови. Тощо.

Найбільш гонорові капітани Енріке, як ось італієць Кадамосто, стали публікувати свої путівні нотатки окремими книжками і ставали знаменитостями. Це спонукало нових інвесторів і шукачів пригод в Африці. Доводило, що в Морі Пітьми можна плавати, бо довгі віки європейці вважали Атлантичний океан – краєм свого недоглобуса на черепасі й слонах. Побутував забобон, що всякий, хто обігне мис Бохадор у Марокко, перетвориться на мавра. Якщо взяти факт засмаги в тропіках, цей забобон виник не на порожньому місці. Португальські капітани понад десятиліття тупцялися довкола цього мису, вигадуючи «байки трьох моряків», чому його не можна обігнути. Лише лють мосцепана Енріке щодо капітана Жиля Еаннеса, який брехав особливо натхненно, примусила останнього забобонний мис таки обігнути в наступному році. І залишитись добрим християнином.

Зате за наступних 10 років вони подолали тисячі миль вздовж берега Африки. І кожен писав про це звіт і встановлював пандани – кам’яні обеліски, які свідчили, що європейці тут вже були. Як з цим в китайців? Команда Барколоме Діаса, який відкрив мис Доброї Надії, на повному серйозі боялася вискочити за край земного диска, звідки нема вороття (їх штормом віднесло далеко на Південь, ледь не до Антарктиди). І ось ці люди, які навчилися долати свої хтонічні жахи перед китами й слонами, на яких лежить Земля, після 400 років Реконкісти, злякались би імператорського флоту? Вони вже були з гарматами, а китайці без, до речі. Мабуть ті китайські скарби тільки спровокували б їх на абордаж і грабунок, як потім провокували незахищені арабські та індійські дхау.

Ну але це таке, ми ж про книжки. Якщо в Китаї це було секретне і таємне знання, яким володіли лише чиновники, тож його можна знищити рішенням однієї людини, то спробуйте знищити ПОЕМУ Камоенса “Лузіади”, де описуються всі етапи колонізації африканського узбережжя. І навіть дані шпигунів про індійських християн, послідовників Св.Фоми. І звісно, про Пресвітера Іоанна – міфічного християнського володаря в тилу ворожих мусульманських держав, який міг би підтримати хрестовий похід. При наближеному розгляді Пресвітер Іоанн виявився ефіопським негусом, але він мудро не випустив португальського шпигуна з Ефіопії до самої його смерті, утримуючи, як почесного гостя. Дивом той передав листа з караваном у католицьку місію в Александрії. Але навіть це потрапило в поему.

«Лузіади» – португальський епос, який знали всі.

Васко да Гама в Індії вже знав до кого бігти й кого кошмарити. Він не постукав у двері, він висадив їх з ноги.

Сам термін «колонізація» походить від латинського імені Христофора Колумба – Колон. Його плавання стало результатом конкуренції Іспанії з Португалією: він звернувся до іспанських монархів, коли йому відмовили португальські, і вже надіслав проект французькому королеві, коли іспанці почали вагатися. Скажіть, що феодальна роздробленість європейців – то погано, а унітарність китайської імперії монголів – то прогресивно. Коли волюнтаристським рішенням імператора під ніж пущено цілу морську галузь, в яку півстоліття вкладали кошти.

 Отож до відкриття Колумба призвели конкуренція між державами і помилки космографічних уявлень тогочасних європейців, тобто церковників, які спиралися на систему Птолемея. Але. Перш ніж отримати гроші й три кораблі від монархів, Колумб витримав ДИСПУТ з отцями церкви, й довів, що в Азію коротше плисти на Захід, ніж довкола Африки, як португальці. Він вважав форму Землі грушеподібною, й думав, що знає як «зрізати шлях» до Чіпанго (Японії) – країни, де золотом крили дахи за свідченням Марко Поло.

Так, Колумба сподвигла на його епохальне плавання книжка венеціанця Марко Поло, записана з його слів співкамерником по генуезькій в’язниці ФРАНЦУЗЬКОЮ мовою. До речі, в справжній Японії дахи золотом не крили. А в тогочасному Києві – якраз крили. Михайлівський Золотоверхий собор. Марко Поло міг переплутати розповіді монгольських нукерів чи руської дружини князя Григорія, яка виконувала в середньовічному Пекіні поліційні функції.

Про плавання Магеллана, португальця на іспанській службі, ми знаємо з книжки Антоніо Піфагетти. Навіть смерть адмірала не завадила появі книжки. Варто цій експедиції було лише наштовхнутися на Філіппіни і оцінити їх торговий потенціал – з Перу, іспанської колонії, пішли регулярні торгові рейси галеонів з урахуванням мусонних вітрів. Темна пляма Тихого океану. Магеллан випадково наштовхнувся на Філіппіни, довідався їх широту й довготу, сам навіть там загинув – байдуже. Іспанці ломанулися вузькою підсвічено стежечкою надсилати туди срібні галеони щороку. Бо – книжки. Правда, їхні книжки читали також англійці і голландці, які проривалися навколо мису Горн вже спеціально, щоб грабувати ці срібні галеони.

Всі пізніші навколосвітні мореплавці від Дрейка, Дампіра, ван Ноорта, Кавендіша до Лаперуза, залишали після себе книги, роблячи набуті знання паблік домейн всіх європейців. Свого часу «голландський насос» – трафік торгівлі людьми, яких відправляли в тропічні колонії, туди де кожен другий вмирав від хвороб чи на війні з туземцями, вигріб усіх волоцюг і антисоціальний елемент з усіх німецьких міст. 80% з них ніколи не повернулися до Європи. Зараз цей насос просто запрацював у звортній бік.

Наш Лисянський перед навколосвітнім рейсом читав нотатки Джеймса Кука і того ж таки Лаперуза – які на той момент вже загинули! Ну Кука з’їли індивідуально, ви в курсі. Про Лаперуза ж навіть ніхто не знав, де саме зникла вся експедиція. Але він встиг відправити першу частину своїх нотаток з… зимівлі в Петропавлівську-Камчатському! Російська пошта! З Камчатки! На собаках? Відвезла рукопис в Париж і його видали книжкою, хоча автор зник.

Лисянський теж після своєї експедиції написав нотатки, зокрема про Аляску. Наче для наших хлопців-бурштинокопачів. Хлопці! Алеути й індіанці Аляски більше всіх скарбів цінують бурштин! Як пойняли? Бурштин! Чому ви прете все в Польщу? Прийом.

Ну, словом, ви зрозуміли користь від книжок, я сподіваюся. Все уже доведене, до нас.

Це можливо не дуже очікуваний висновок для постколоніальних розвідок, але європейці завоювали світ не тому, що були жорстокіші чи підступніші, а тому, що були обізнаніші. Бо Гутенбергів книгодрук позбавив церкву монополії на знання  і цим скористалися моряки й торговці.

Отож саме час порекомендувати для вичення витоків колоніалізму свого часу (2015, Темпора) не помічений переклад книжки початку ХХ століття – Раймонда Чарльза Бізлі «Принц Енріке Мореплавець». Принаймні, щоб уявляти, чому саме європейці, а не китайці чи індійці, «дійшли до такого життя», попри висновки постколоніальних студій. І щоб запідозрити, що «антиколоніальні процеси» – нелегальні мігранти, культурний вплив колишніх колоній, постколоніальні теорії – лише дзеркальне відображення процесів колоніальних. Це не добре і не погано, це як мусонні вітри.

https://forms.gle/zhLr3cDwSeh25p3x6