Георгій Лук’янчук

“Песиміст скаржиться на вітер, оптиміст чекає, коли він зміниться; реаліст налаштовує вітрила (Вільям Артур Вард).

У 1991 році Україна відновила свою державну Незалежність. Після багатьох років несвободи для українців нарешті відкрились можливості вільно подорожувати світом і вони поспішили скористатись можливостями свободи. Першим з них став український вчений-кібернетик Валерій Петущак, який давно збирався здійснити свою юнацьку мрію про безмежні простори світових океанів.

На далекі океанські мандрівки Валерій Петущак захворів ще у дитинстві. Солоний океанський бриз в’ївся  в душу з дитинства, коли він прочитав на одному подиху всі книги Жюля Верна. Саме пригодницькі романи Жюля Верна надихали його на мрії про далекі мандрівки в незвідані країни. 

     Перша ж, на жаль невдала, спроба здійснити навколосвітню подорож була ще у 1990 році. Але коли вийшли в океан на яхті «Дніпро»  виявилось, що друзі, які  запросили Валерія Дісановича у навколосвітню подорож, просто хотіли знайти, як вони казали, нормальну країну і там осісти, а в нього були ж зовсім інші думки, інші мрії…З Нової Зеландії він повернувся додому розчарований вже один…без екіпажу і яхти. Але як українець високих моральних і життєвих принципів ніколи не дозволяв себе жаліти, отож  грюкнув кулаком по столу і сказав собі: «Клянусь, обійду навколо світу на власній яхті під українським жовто-блакитним прапором!» І так щиро сердечно, що вже через тиждень доля  повністю змінила його життя – друг запропонував зайнятися бізнесом і за кілька років Валерій Петущак зміг купити необхідну і надійну для тривалої подорожі яхту. Довго думав, як її назвати … Адже назва повинна бути ніжною і жіночою, бо яхта це вона. Дружина капітана дуже любила читати геніальну нашу Лесю Українку і у її творчості віднайшла такі рядки:

«…Ми тоді знайдемо з папороті квітку,

З неба зірвем зірку, золоту лелітку…»

Тож і з’явилась ідея назвати яхту саме «Леліткою». Адже Лелітка – це блискітка.. З книги Братка-Кутинського «Феномен України» дізналися, що Лелітки – це дочки богині Лелі, богині Води, богині Всесвіту, а батько був Полель – бог Сонця. Тобто, Лелітки – це втілення жовто-блакитного, сонця і води. Хтось ніби підказав саме цю назву майбутнім мандрівникам. І справді під час цієї подорожі вони вдвох відчували дуже потужний захист в досить важких ситуаціях..

     Спочатку майбутній навколосвітник планував іти в далеку і досить небезпечну  подорож лише сам, але із природньої для нього ввічливості запропонував дружині скласти йому компанію. На його величезне здивування, вона погодилась і стала його вірним «екіпажем» – саме так капітан яхти називав свою дружину Наталю Македон під час майже чотирьохрічної подорожі навколо світу.  Легендарний екіпаж у складі нащадків справжніх козаків – відважного капітана Валерія Дісановича Петущака та його не менш сміливої дружини Наталії Леонідівни Македон – 31 липня 1994 року наважилися у свої піввікуна відчайдушну авантюру.

      Кожен сприймає океан по-різному. Під час першої короткої подорожі на яхті «Дніпро» яхтсмени вийшли в екваторіальні води Тихого океану, де сонце стоїть майже вертикально і гріє так, що можна розплавитись, температура в каюті 50 градусів, а вода за кормою 35, друзі Петущака почали жалітися на океан, на те, що солона вода виїдає очі і шкіру. Для них це була ворожа стихія, а для Валерія Дісановича – рідне обійстя: «Коли зранку виходиш на палубу, дивишся на схід сонця, бачиш безмежну площу океану і відчуваєш, що це все твоє – розумієш, що щасливий». Легендарний капітан любить океан. І зберігає любов до нього попри всі випробування. Якраз на початку першої подорожі біля Японських островів команда «Дніпра» потрапила у тайфун. Швидкість вітру була понад 200 км. на годину, а хвилі досягали 15 метрів. Тоді їхня яхта двічі переверталась так, що щогла йшла під воду. Коли ти бачиш, як на тебе котиться цей гребінь, сотні тон води, коли бачиш люту безкінечну енергію океану, розумієш, що він може знищити будь-яке судно. Отож керування яхтою – це мистецтво, якому можна вчитися все життя.

        Яхта «Лелітка» досить невеличка по сучасним міркам і вирушати у навколосвітню подорож на маленькій яхті дуже ризиковано, проте у відважного капітана є дуже корисна властивість – аби злякатися, йому потрібен певний час. Наприклад, після нападу акули він злякався лише через два дні – прокинувся посеред ночі і уявив, як ця тварюка могла його роздерти на шматки і що тоді було б можна лише уявити…Ця смертельно небезпечна пригода відбулась на атолі Соломон в Індійському океані. І хоч яхта «Лелітка» на початку подорожі була  не зовсім готова до таких важких випробувань, але за чотири роки вітчизняні навколосвітники її добре вдосконалили і обладнали необхідною оснасткою настільки, що яхта стала набагато мореходнішою і безпечнішою. На яхті члени екіпажу весь час поруч, тому завжди під час довготривалих мандрівок виникають якісь суперечки і сперечатися можна аж до бійки. Але капітана з дружиною як українців завжди рятувало гарне природнє почуття гумору в обох. Заходячи в іноземні яхт-клуби для поповнення  провіантом, паливом для двигуна та конче необхідного із-за багатьох безсонних ночей під час штормів відпочинку розповідали десяткам яхтсменів з усього світу про зовсім невідому їм на той час Україну. Розпочинали свої багатогодинні розповіді з того, що Україна і Росія це абсолютно різні країни, різні народи, різна ментальність, різна національна культура. Згодом трохи заглиблювались в давні часи. Розповідали, як в трипільські часи Україна була заселена майже так само густо, як і зараз. І коли в усій Європі люди ще жили в землянках і лісах, тут вже була держава. Що саме на теренах України розпочиналась індоєвропейська цивілізація . Свої численні  розповіді завжди закінчували одним: «Насамкінець хочемо сказати, що демократична, незалежна і заможна Україна, якщо вона буде такою, – буде запорукою миру і спокою не тільки в Європі, а може, й в усьому світі!»

    Найбільшим науковим подарунком для навколосвітників під час довгої  подорожі стало  відкриття Наталії Леонідівни у Новій Зеландії. Як науковець, вона подивилась на їхні національні орнаменти, на татуювання, скатертини і зробила висновок: «Так це ж наші українські вишиванки!». Крім того, що  національні полінезійські орнаменти дивно нагадують українські: в одязі з тапу, у виробах з дерева статуеток богів, домашньому посуді – в їхніх міфах говориться про те, що їхньою прабатьківщиною була земля з дуже суворим кліматом, півроку там стояли такі холоди, що можна було пішки ходити по воді, тобто, була крига, а  великий чорний з білим птах відлітав у теплі краї: мова йде якраз про нашого лелеку. А що древні автохтони-новозеландці вийшли з території України, так само як і всі індоарійці Європи (!), то про це розповідають місцевим школярам ще в школі. І саме про це говориться в англійському науково-документальному фільмі «Кельти. Хто вони?». «Українська національна культура – це скарби, які  ми повинні берегти. Тому що вони дають відповіді на питання, як зароджувалася цивілізація на землі… 1500 років до н.е. частина наших предків полишила свою територію і пішли в сторону Індії, де винайшли згодом катамарани і такі вітрила, з якими можна йти в океані проти вітру та почали освоювати острови Полінезії!  Це  був один з найкращих тогочасних винаходів людства», – зробили висновки наші навколосвітні мандрівники Валерій Дісанович Петущак і Наталія Леонідівна Македон.

      Три океани, 13 морів і 30 тисяч миль навколо світу пройшла за майже за чотири роки перша українська яхта під жовто-блакитним прапором з  ніжним ім’ям «Лелітка» . В той далекий час це була найвідповідальніша патріотична місія – відкривати світові невідому Україну! А ще – знайти артефакти української культури за тисячі кілометрів від рідної землі. Виснажених, але щасливих, майже після 4-річних сповнених різноманітних пригод мандрів,   мореплавців-навколосвітників урочисто зустрічали 20 червня 1998 року в столиці рідної України.

         Захоплюючу читача книгу про свою навколосвітню мандрівку капітан писав після повернення переважно за матеріалами щоденника дружини. І книга під назвою «Солоний гопак», яка побачила світ у 2005 році швидко стала справжнім раритером. Згодом, завдячуючи братам Капрановим (теж до речі заядлим яхтсменам),  вийшло адаптоване для широкого читача видання «Ходіння за три океани», а також книгу перевидано у Польщі… Вражень від навколосвітньої мандрівки вистачило б на десятки книжок: про  зустрічі з піратами, коли змушені були озброюватися «коктейлями Молотова» біля  Сомалі, як боролися зі стихіями і 12-бальними штормами, крокодилами, акулами, і цілими сімействами китів-касаток.  А ще – як лікувалися тільки солоною, як ропа, океанською водою – від радикуліту до ангіни. 

             Свою любов до морів та океанів легендарний капітан передав своєму сину Сергію та внукам Олександру і Валерію, які теж стали досвідченими мандрівниками-мореходами! Зокрема внук Валерій Петущак(молодший) здійснив мрію свого легендарного діда: пройтися в «сорокових-ревучих» навколо Антарктиди. І вже двічі(!) побував, як помічник капітана яхти з туристичною експедицією біля берегів Антарктиди, де відвідали нашу станцію «Академік Вернадський». Тож штурвал нових морських і океанських подорожей передано в надійні руки

Читач книг про захоплюючі подорожі навколо світу і першого українця навколосвітника Юрія Лисянського на «Неві» ще в часи імперії і  першого українця майже через 200 років  після нього вже незалежної України Валерія Петущака на «Лелітці» безумовно отримає не тільки добрячий заряд романтики, але й можливо й сам «захворіє на морську любов» до подорожей безмежними океанськими просторами…

PS. Валерій Дісанович – найстарший член журі нашого конкурсу. Подавайте на його суд свої оповідання.