Антон Санченко

Останній український переклад «Острова скарбів» краще російського. В ньому наявні всі опущені в російському «темні місця», всі англійські піратські ідіоми, які так любив Стівенсон, вся «морська лексика», яка поставила в глухий кут російського перекладача, і він її просто викреслив, і, звичайно ж, відсутні анекдотичні ляпи, як ось «казус бревна».

Тут треба трошки цитувати, але ви вже потерпіть:

«Класичний російський переклад М. Чуковського: «Капитан сел на бревно и стал записывать в судовой журнал: «Александр Смоллетт — капитан…»

Класичний український переклад Ю. Корецького: «Капітан сів на колоді й почав занотовувати в корабельному журналі: «Александер Смоллет – капітан…»

Переклад С. Скляр (адаптований для дітей): «Капітан сидів на обрубку колоди й записував у судновий журнал:

«Олександр Смоллетт – капітан…»

І. Базилянська (2014): «Капітан сів на колоду і почав записувати до суднового журналу: «Александр Смоллетт – капітан…»

О. Гончар (2015): «Капітан сів на колоду та почав записувати у судновий журнал: «Александер Смоллет – капітан…»

Тобто, усі перекладачі пишуть про колоду, на яку нібито сів Смоллет. А що там у Стівенсона? А у автора таке: «The captain sat down to his log, and here is the beginning of the entry: Alexander Smollett, master…»

Тобто: «Капітан сів заповнювати свій вахтовий журнал; ось початок запису: «Олександр Смоллет, шкіпер…»

В англійському оригіналі немає бревна/колоди, адже log – це скорочена версія слова logbook – вахтовий (шканцевий) журнал. І капітан Смоллет у цьому випадку – не капітан (captain), а шкіпер (master). У XVIII столітті англійці називали капітанів торговельних суден шкіперами, а терміном «капітан» позначали командирів військових кораблів. Щоправда, в інших випадках автор постійно називає Олександра Смоллета капітаном (captain), і це може означати, що останньому колись доводилося командувати військовим кораблем. У широкому сенсі він залишався капітаном завжди; проте у наведеному прикладі Смоллет сам себе назвав шкіпером.»

Як бачимо, всі попередні українські переклади пішли на поводу в «класичного» російського перекладу Ніколая Чуковського (так, це синок «Мойдодира»). Ми не визначатимемо, з якої мови вони перекладали, – просто, мабуть, піддивлялися в «класика». Зазначимо тільки, що «правильний log» з’явився в українському перекладі Віктора Губарева 2018 року, а це цитата з його фейсбуку. І така, «наново прочитана англійською», там ціла книжка. Погляд на світ «через російські окуляри» давно вже не виправданий.

В цій ситуації нема нічого дивного, бо Віктор Губарев прийшов у переклад трохи з іншої позиції, ніж Світлана Скляр. Він – чи не єдиний в нашій літературі знавець піратства, автор понад 20 історичних і науково-популярних книжок про піратів (до 2014 писав російською і видавався в Москві, так що мабуть і найбільший фахівець в СНД), історик, кандидат наук.

Назва дисертації 1987 року – «Морський розбій та його роль в колоніальній експансії європейських держав у Вест-Індії в XVII столітті». І популярні книжки видавалися відповідні «Пірати Карибського моря», «100 великих піратів», «Пірати острова Тортуга». В переклад він прийшов, бо йому набридло, що всі українські перекладачі просто цитують Ніколая Чуковського.

Але ми писатимемо не про переклад, а про біографію. В пана Віктора є також добірка біографій піратських ватажків. Але українською виходить перша – «Френсіс Дрейк : життя та неймовірні пригоди королівського корсара» – видавець Рябцев В.В. (РВВ), Запоріжжя, 2023.

Назва – наче позичена в Даніеля Дефо «Життя і піратські пригоди славного капітана Сингльтона» (цю книжку приписують Дефо, хоча автор анонімний). Але, раз вже Дефо виринув, її доречно порівняти з повним нескороченим виданням «Робінзона Крузо». Бо всі читають і фільмують лише третю частину «Робінзона», про життя на острові. А в Дефо описані також реалії Гвінейської торгівлі європейців і навіть рабство Робінзона в маврів і втеча в океан на човні.

Коли корабель Робінзона зазнав кораблетрощі (хтось пропонував неологізм суднотрус), він саме віз вантаж негрів на свої плантації в Латинській Америці. (Губарев зберігає неполіткоректних негрів, марунів і симаронів у своєму тексті, бо звісно ж, у 16 столітті вони ніякі ще не афроамериканці, бо ще нема самої Америки, так – якісь Вест-Індії).

Морська біографія Френсіса Дрейка також починалася з Гвінейської торгівлі під началом свого родича капітана Ловелла. Але її вершини, без сумніву, – друге навколосвітнє плавання після Магеллана (1577-1580) і перемога над іспанською «Непереможною Армадою» в Ла-Манші в 1588. А крім цього – кілька експедицій на Карибське море, набіги на іспанські порти й острови в Атлантиці тощо.

Мені було цікаво, з якого моменту почне свій «байопік» Віктор Губарев. Йому вдалося вразити ретельністю і тут, він почав з моменту отримання батьками пірата прав оренди на ферму Кроундейл в долині річки Тейві – саме на цій фермі народився майбутній адмірал і лицар, висвячений самою королевою.

Його мати була родичкою судновласника Вільяма Гокінса з Плімута, і це зіграло в житті Френсіса більшу роль, ніж те, що його батько невдовзі став вікарієм англіканської церкви. Отже, ця біографія написана в кращих традиціях реалістичного роману 16 століття – від народження героя до його смерті. Від романів Дефо (ви ж пам’ятаєте, що саме Дефо – батько реалістичного роману) цей текст Губарева відрізняється відсутністю діалогів і посиланнями на кількадесят англійських дрейкознавчих джерел, вказаних в останньому розділі – той випадок, коли знання англійської можна спрямувати не тільки на переклади. А так – викапаний Рафаель Сабатіні.

І ось так, крок за кроком, експедиція за експедицією, перед нами проходить все життя Френсіса Дрейка, очільника найприбутковішого морського підприємства всіх часів і народів – 4700% прибутку, 47-кратний підйом. До інвесторів цієї морської виправи входила королева Єлизавета І (це не наша, наша ІІ). Прибуток же стався більше тогочасного річного бюджету Англії. Грабувати іспанців у Тихому океані виявилося напрочуд наваристою справою – Дрейк викидав з трюму своєї «Золотої лані» срібло, щоб звільнити його для золота.

Це дає нам розуміння, яке уявлення англійські джентльмени мають про вдалі інвестиції, і що справжній дух акціонерного капіталу – це піратство. А взагалі «підприємство» в англійському розумінні – це не прохідна з ВОХРівцем синьому кашкеті, а галеон з боцманом.

Уникатиму спойлерів, тим більше, що ви все мали б знати з підручників історії та географії, однак зупинюся на своїх «відкриттях». Насправді Дрейк пройшов до Тихого океану Магеллановою протокою. Довкола мису Горн, через ПРОТОКУ ДРЕЙКА, пройшла вже наступна, голландська навколосвітня експедиція. Його корабель просто знесло на Південь і він побачив протоку свого імені з Тихого океану, але не заходив у неї. Геть всіх географів заплутав.

І друге – насправді в битві з Непереможною Армадою Дрейк не був командувачем англійських сил, ними командував адмірал Говард. Дрейк же командував одною з чотирьох англійських ескадр, правофланговою. Однак так не тримав строю і налітав на іспанських флагманів, що перемогу клан істориків і географів приписав йому. Мене ж більше всього вразило маніакальне бажання королеви Єлизавети звільняти з флоту всіх матросів, ледь небезпека минула. Іспанська армада ще йшла довкола півночі Британії та Ірландії, намагаючись втекти додому, а королева вже списала в першому ж англійському порту Північного моря всіх хворих і поранених, і вони конали в тому порту під парканами, бо приміщень всіх їх розмістити там не було. Невже не можна було принаймні повернути всіх до Плімута? Але ж платня матросам подобова. Е – економіка повинна бути економною. Принаймні тепер зрозуміло, ким надихалася Маргарет Тетчер, виганяючи з шахт шахтарів у 1980-х роках.

Книжка гарно ілюстрована, бо у Єлизаветинські часи художників хлібом не корми – тільки дай щось проілюструвати. Таких докладних схем битви з Непереможною армадою (насправді це кілька послідовних битв), я не зустрічав у жодному виданні. Навіть ілюстратор-кальсоньєр Шаменков намалював англійського матроса у широких штанях, не в лосинах, і описав його прикид так, як Українська правда описує лук першої леді. Навіть прикро, що «форму королеви Єлизавети» цей ласкавий пан не реконструював. Але повторюю – більшість ілюстрацій намальовані ще на зорі модерних часів англійськими та голландськими майстрами. Тепер так вже не малюють.

Ще кілька спостережень про мову видання. Ну, про насиченість тексту морською термінологією можна не згадувати. Підвал кожної сторінки рясніє примітками. Ось, скажімо, примітки сторінки 77: штирборт, квартердек, бакборт, кубрик, бітенг тощо. Це був тест на знання вами піратської мови. З цим «морським словничком» все ясно. Це неодмінна умова мариністики. Але авторові ще кортить передати дух морської класики – часи вітрильників і пінас (до речі, Дрейк на Карибах грабував торгові судна іспанців саме з гребних пінас, так легше сховатися на мілководді і наздогнати приз в маловітря – скажіть, що запорожці на чайках були не модні, а також – що вони негідні грабіжники, а не шляхетні джентльмени).

Російською цей «дух морської класики» чомусь передають архаїчною лексикою, вживаючи «поєліку» і «паче чаянія» в кожному реченні, начебто імітуючи часи петровщини. Це вже потім випускники Могилянки реформували російську мову до сучасного стану. Тож українська мова цієї можливості говорити архаїзмами не дає: українські архаїзми книжної мови 17 століття, це цілком сучасні російські слова. Те, що робить в цій ситуації Губарев примушує від захвату чи то матюкнутися, чи то розреготатися. Він створює архаїку неологізмами. Ну ось хоча б:

– відматериковий бік острова – тут все ясно;

– випал з аркебуз – залп з рушниць

– стежовий – матрос-дозорець на щоглі

– мале устя річки – гирло в естуарії;

– криївка – піратська засідка в малій бухті;

– навально атакували – взяли на абордаж;

– користуючись артилерією і вогневим боєм;

– підпальні судна – брандери тощо.

Так, кожна українська морська книжка – це розширення можливостей української мови, щоб прес-служби не долдонили, як куранти: морський дрон, морський дрон, морський дрон. Підпальні судна, брандери не хочете? На щастя, морські книжки останнім часом йдуть косяком. Українська апропріація моря – як реконкіста, повільна, але невідворотна. Це наше море.

Віктор Губарев відцурався від своїх російських текстів про піратів одразу в 2014 році, став писати й перекладати українською, і це стало неабияким здобутком для української, до цього геть «безпіратської», культури. Тоді ж він мусив виїхати з окупованого Донецька. З кафедри залишенців у «ДНР» – кафедра української історії в одну ніч стала кафедрою російської історії, як до цього перефарбувалася в україністів з історії КПРС в 1991. Губарева це не влаштовувало, він вирішив виїхати на «відматерикову» Україну. А оскільки їхати йому з Донецька було майже байдуже куди, переїхав до… села Пиратин на Львівщині. Усі два десятки його книжок з піратознавства тепер перекладені українською, доступні в електронному форматі й мають у вихідних даних «Пиратин». Що наше життя? Постмодернізм!

Мені дуже радісно, що знайшовся видавець для його «байопіків». Сподіваюся, Дрейк – це перша ластівка. Тобто – “Пелікан”. Нам тепер треба знати англійську історію краще, ніж російську. Просто щоб розуміти Бориса Джонсона і Ріші Сунака. В 16 столітті були б видатні пірати. Принаймні, звичаї переговорів з аборигенами і навальність – ті самі.