Антон Санченко

У четвер вшосте стартував Конкурс української морської прози імені Лисянського «Мателот». Все як завжди – дедлайн до 15 травня, грошові призи від спонсорів, Морський збірник з творами переможців. Тему сезону цьогоріч задавав Регістр судноплавства України. Звучить вона, як МАЙСТЕР КОРАБЛЯ, і має девіз з Генрі Лонгфелло:

Побудуй мене надійним, славний майстре

Швидким, міцним та добрим судном

(переклад Олексія Сьоміна).

Тема факультативна, як завжди, але перевагу отримають оповідання, нариси та статті, присвячені кораблебудуванню, судноремонту та морським класифікаційним товариствам (Регістру). В кожного самоповажного моряка має бути фото в сухому доку на тлі бульба свого судна та історія про ремонт, який, як відомо, не дія, а стан. А регістр, хай скільки називай його товариством, – це той, кому можна тільки здатися.

Цікаво, що перше і найвідоміше класифікаційне товариство – Регістр Ллойда – довгий час було неформальним збіговиськом лондонських судновласників, кораблебудівників, фрахтувальників і страхувальників, яким йшлося про технічний стан суден: від цього залежала вартість кораблів, ставки фрахту й страховки. А когось взагалі не варто вже було випускати в море. Отож ця шановна публіка збиралася в лондонській кав’ярні «У Ллойда», обговорювала там свої мутки, неформально вела список придатних до плавання суден, і офіційно оформила свої стосунки тільки через кілька років, нарікаючи своє товариство за назвою кав’ярні Ллойда, у 1760. Це загальновідома історія, був би радий, якби її описав хтось зі вже перевірених наших конкурсантів, а один з них, львівський ресторанний консультант, хай би навіть назвав якусь нову кав’ярню на площі Ринок «У Ллойда».

Ми живемо в світі симпатичної магії, коли історія повторює сюжети вже написаних книжок, а назви кав’ярень заперечують імперські наративи. Одесити спочатку назвали генделі «Джинестра» – так, мовляв, називалася Одеса ще за італійців, в 13 столітті, і «Хаджибей» – за турків у 16 столітті, ще жодними царськими німкенями тут і не пахло, і лише сильно потім розкопали археологічне підтвердження цьому прямо на Приморському бульварі.

Наш конкурс імені Лисянського розпочався в 2016 році, коли Юрій Федорович навіть ще не мав музею в рідному Ніжині, і спричинив перевидання його путівних нотаток, український переклад його англійських щоденників, появу художніх книжок про першого навколосвітнього українця, купу статей у пресі, передачу з криптотеоріями про острів Пасхи по ТБ, й навіть авторську шоколадку «Капітан Лисянський» в ніжинській кав’ярні – і лише після цього тамтешні депутати одностайно передали під музей Лисянського будиночок його батька-священика, який брати Лисянські продали, щоб видати своїм коштом два томи путівних нотаток і альбом карт і малюнків.

Два комплекти цього видання Юрій Федорович сам завіз в бібліотеку Ніжинського університету. А тепер має музей на батьківщині. Коло замкнулося. Цю книжку йому 6 разів завертала цензура петербурзького Адміралтейства за «малоросійський стиль писання, достойний старої баби». Психонув, видав своїм коштом, не прогадав. Прошу зафіксувати, що хай там як, все починалося з книжки.

Ми живемо в інформаційному світі, коли події, про яку ніхто не написав, не відзняв, не відкоментував, наче і не було. Але досі дивуємося ситуаціям, коли інформаційний слід з’являється раніше події. Зазвичай це трапляється з художніми текстами. Кожен згадає купу прикладів. Саме такий стан речей я і називаю симпатичною магією – текст передує події і програмує її.

До 2017 року українська мариністика була справою самотньою. Українці задовольнялися одним письменником-мариністом на покоління: Окуневським, Трублаїні, Тендюком. Їх навіть не можна було зібрати разом у журі, настільки вони не перетиналися по часу. А тут – конкурс української мариністики. Легко вигравати конкурс, якщо ти один. Але важко його провести, якщо ти голова журі, і текстів на нього подавати не можеш. Доводиться бути винахідливим. Наприклад, зібрати в журі тільки професійних моряків. І крутити рекламу в морських виданнях. І просто весь час всім розповідати про чудовий конкурс МАТЕЛОТ і шукати авторів і спонсорів серед людей моря.

Саме ці пошуки цього року привели нас до Миколаєва й Одеси (Херсон в умі). Старт 6 сезону ми оголосили 19 лютого в Одесі, а переможців оголосимо 5 липня в Миколаєві. Тут багато моряків і корабелів, варто лише спонукати їх писати українською. Бо, як каже ректор Інституту ВМС, кожна видана українською книжка про море перетворює Україну з приморської на морську державу.

Знову книжки мають йти попереду кораблів, знову з них все починається. Хай там як, ми видали вже 5 Морських збірників. Довкола конкурсу зібралася могутня купка авторів-мариністів і перекладачів, морські книжки вже щороку видають з десяток українських видавництв і ми залюбки публікуємо рецензії на них на сайті конкурсу matelot. com. ua. Прочитали цікаву морську книжку – пишіть нам відгук. За невеличкий гонорар. Ми не обмежуємося новинками, починати можна з Гомера. Там же можна і подивитися умови конкурсу-2026 і куди надсилати оповідання. Нас часто питають, чому не вірші, і тепер ми знаємо, що відповідати – бо Шевченківський комітет цього року не нагородив жодного поета. А якщо серйозно, ми просто морально й технічно до цього не готові, може колись згодом.

Цього року ми несподівано дозволили розширити конкурс перекладами новинкам морської класики, дивіться тільки, щоб пройшло 70 років з дня смерті автора. Просто на нашу презентацію в Одесі завітав перекладач, і спитав, чи можна, а ми подумали, чому б і ні. Побачимо, що з цього вийде. Вже тому варто було переїздити в Одесу.

Продовжуючи симпатичну магію, книжку «Красуні обирають Лисянського» я теж планую презентувати в Одесі в березні.

Звісно, якщо Бог і ППО нам дозволять.