1. Сесіл Скотт Форестер, «Мічман Горнблавер». Львів, в-во Апріорі, переклад Віктора Губарева.

Це безумовно видатна подія року. З’явився перший український переклад першої книжки цієї епопеї Форестера, яку він писав тридцять років і написав щось із 17 романів та збірок оповідань про пригоди британського моряка наполеонівських часів Гораціо Горнблавера, в яких він прослідковує кар’єру свого героя від мічмана до лорда Адміралтейства й мимохідь рятує Британію в кожній книжці. Це заявка львівського видавництва «Апріорі» на довгу методичну працю. Розпочав її знаний спеціаліст з історії піратів, Віктор Губарев. Він також переклав багато морських книжок, зокрема Стівенсона, Сабатіні й Фенімора Купера. Не дивно, що розпочати серію довірили саме йому. Переклад Губарева жвавий, сюжет авантюрний, історичне тло докладне. Все, що ви хотіли знати про Роял Неві, але боялися спитати. Останній роман Форестера з цієї серії видано вже після його смерті в 1967. А в 2025 Гораціо Горнблавер заговорив українською. Це справді видатна подія. Купуйте книжку в книгарнях.

2. Авторський колектив з 8 викладачів одеського Інституту ВМС та видавництво Олді плюс, «Довідник вахтового офіцера ВМС ЗСУ». Це також одна з книжок, яка мусить бути на флоті, що себе поважає, а її чомусь не було українською, й досі користувалися радянською, неабияк застарілою. Минулого року Інститут ВМС так само видав «Словник морських термінів», якого нам, особливо перекладачам, не вистачало 30 років. Цього року – Довідник. У ньому в конспективній формі викладені питання плавучості, остійності, непотоплюваності і боротьби за живучість надводного корабля; питання керування та маневрування надводним кораблем, міжнародні правила попередження зіткнення суден у морі, навігації, морехідної астрономії, засобів зв’язку та спостереження, міжнародного морського права. Видання наповнене ілюстраціями та довідковими таблицями. Незамінна річ для лейтенанта, якого старші офіцери «залишили на хазяйстві», а самі зійшли на берег випити по скляночці рому. У виданнях ІВМС радує передовсім їхня ґрунтовність і системність. Аж цікаво, що вони підготують в 2026 році. Вступайте до лав курсантів.

3. Євгенія Чемерис, Капітан Кук, книга третя. Київ-Сідней, видавець Гурович

Це завершення трилогії. В цій книзі Кука нарешті з’їдять на Гаваях. Чи не з’їдять? Це міф? Євгенія Чемерис зможе пролити на це світло, бо живе в Австралії, світовому центрі кукознавства, серед недоступних нашим доктрам географічних наук документів Джеймса Кука, ходить в плавання на судні-копії кукового «Ендевора» і навіть об’їхала туристом вже майже всі острови, які Кук навідкривав у Тихому океані. В останньому його плаванні він якраз і відкрив Гаваї, а також досліджував Аляску, тож тут буде і про індіанців-тлінкітів та алеутів. І головне – пояснення причин його загибелі. Книжка свіжа, вийшла якраз під ялинку, я ще не читав, але перші дві мене вразили докладністю й кількістю ілюстрацій художників 18 століття, які, виявляється, замалювали все. Напишу про цю книжку окремо, коли дочитаю.

4. Джозеф Конрад, Серце мороку, Київ, в-во Комубук, переклад Санченка. Це п’ятий переклад цього роману Конрада українською, унікальний випадок, який ставить цю книжку в один ряд з Іваном Багряним, Валеріаном Підмогильним і Нечуй-Левицьким. Кожне українське видавництво, схоже, має видання цих авторів. Добре, що українська мова має такі надмірні синонімічні ряди, і перекладачеві вдалося назвати книжку інакше, щоб не плутатись у кількох «Серцях пітьми» і «Серці темряві». Конрад написав понад 50 романів, а перекладати всі беруться чомусь тільки цей і його ж включають у Топ-100 книжок людства й подібні рейтинги. Пояснюється це просто – за мотивами «Серця мороку» Коппола зняв свій антивоєнний блокбастер «Апокаліпсис сьогодні», перенісши дію роману з африканської річки Конго на в’єтнамський Меконг. До речі, оті 50 романів Конрада усі про море, а найпопулярнішим став один-єдиний про річку. Річковики тріумфують. Де справедливість? Книжка рекомендована принаймні чотирьом попереднім перекладачам. Перекладати цей текст було насолодою.

5. Але є в Україні видавництво, яке підходить до перекладів Конрада методично і системно – перекладає їх всі по черзі, всі 50, до яких немає діла іншим видавцям. Це київська «Темпора». Цього року член журі нашого конкурсу «Мателот», капітан далекого плавання Одександр Береза переклав для них «Межу тіні» – автобіографічну повість Конрада про перший рейс капітаном на барку «Отаго». Я писав у нас на сайті рецензію на цей переклад, а капітан Береза написав там же вже багато критичних статей про Конрада, Мелвілла, Джека Лондона тощо. Це незвичний для літературознавців кут погляду на класиків – з капітанського містка. Дуже тішуся, що тепер ще й в статусі перекладача. В мене взагалі був божевільний проект зібрати десяток капітанів і посадити їх одночасно перекладати Форестера серію про Горнблавера. Тепер, коли «Мічман Горнблавер» вже вийшов, треба запропонувати таке львівському видавцеві.

6. Андрій Булавін, Олександр Чудновець, Полювання на крейсер «Москва», Київ, в-во «Адеф».

Це OSINT  книжка, зібрані з відкритих джерел всі версії загибелі російського флагмана, інтернет підчищають, а на папері це вже зафіксовано. Автори, члени Київського військово-історичного товариства, знані морські експерти, мають багато виданих книжок і знайомств у наших ВМС та серед кораблебудівників. Спеціально їздили в Миколаїв на однотипний крейсер «Україна», що стоїть на консервації, щоб розібратися, куди влучили «Нептуни», і що ж там здетонувало. Втім, російську версію, що «матроси курили в неположеному місці» вони теж фіксують. Традиційно для цих авторів багато фото, креслень, ТТД. Ще вони видають щорічні довідники «Хроніки війни в Азовській і Чорноморській операційних зонах».  Вони охоче їздять Україною з презентаціями своїх книжок. Якщо ви навчаєте майбутніх моряків або істориків, запрошуйте.

7. Максим Паламарчук, Підводна війна. Еволюція субмарин. Київ, Віхола.

Це продовження минулорічної книжки Паламарчука «Бойові кораблі», як неважко здогадатися, про підводні човни. Трохи розчарувало небажання Максима прокоментувати питання «козацьких підводних човнів», хоча свій огляд він починає з не менш міфічного човна Дреббеля. Книжка продовжує підхід до розвитку кораблебудування, як до еволюції видів, при чому осмислений креаціонізм цієї еволюції безсумнівний. На книжку Максима образився інший експерт, капітан-підводник з Одеси Олександр Калініченко, який свою книжку про підводні човни написав значно раніше. Думаю, що про козацькі човни там є. Треба якось їх познайомити, щоб вони разом дописали до своїх книжок розділ про підводний дрон Sub Sea Baby, який на тому тижні пошкодив ПЧ типу Варшав’янка в Новоросійську.

8. Віктор Губарев, Капітан Кідд. Запоріжжя, РВВ.

Коли ми писали про Губарева, як перекладача, ми забули згадати, що це єдина людина, яка захистила в СРСР дисертацію з піратства. Його перу належать книжки про десяток відомих піратських капітанів, і вони щороку видаються. В минулі роки були Френсіс Дрейк і Генрі Морган, тепер дійшла черга до капітана Кідда. Це гарно ілюстрована книжка, яка доводить, що історичні дослідження можуть бути авантюрними. Гарний спосіб привчати підлітків до науково-популярних книжок, цікавіших, ніж відосики.

9. Морський збірник 2024-2025. Збріка творів конкурсу української морської прози імені Лисянського «Мателот». 26 оповідань-переможців, відібраних прискіпливим журі з дієвих моряків, дехто з них згаданий в попередніх пунктах, як Береза чи Губарев, бо пишуть книжки, а дехто, як Чудновець, увійшли в збірку, як автори. Дуже радує, що цього року серед переможців з’явився і одеський автор з Інституту військово-морських сил, Олег Константинов, і анонімно переміг одразу трьома своїми оповіданнями про ВМС під час війни і отримав премію оргкомітету «На своєму конику». Серед переможців також оповідання ПРО Олександра Калініченка, згаданого капітана-підводника й автора книжок. А виграла цей конкурс Євгенія Чемерис. Свій до свого по своє.

10. Ну і наостанок книжка, яка з’явилася в результаті проекту щосуботніх колонок, який я веду з 2023 року. Антон Санченко, «Щосуботи». Подаю її тут, бо в неї потрапили з півтора десятки рецензій на морські книжки, написаних в процесі конкурсу «Мателот» (члени журі в нас пишуть рецензії на світову класику мариністики, поки триває конкурс). Минулого року ми видали це збіркою «Мариністи», цього року ці статті потрапили в збірку колонок «Щосуботи». Її можна замовити на сайті «Мателот». Відкриті до доповнення списку, якщо ми якесь важливе видання проґавили або забули.