Антон Санченко
Запорізьке видавництво РВВ оголосило про заснування серії морських книжок «Мартин». Воно пише, що це перша українська морська серія і мабуть воно праве, бо серія «Морські пригоди» видавництва КСД укладалася російською, а морські книжки інших видавництв, як ось «Темпора» чи «Богдан», яких вже десятки, не усвідомлювалися, як серія і не мали спільного оформлення. Цю ж книжку «Генрі Морган. Хроніки життя адмірала піратів Карибського моря» не дуже уважний читач може сплутати з першою книжкою серії – «Френсіс Дрейк. Життя та неймовірні пригоди королівського корсара.» Ну, якщо той читач галеони з фрегатами плутає, звісно. Головне, що написав обидві книжки Віктор Губарев. І обидві вони про піратів.
Віктор Кімович Губарев найвідоміший дослідник піратства, 1987 захистив кандидатську дисертацію «Морський розбій та його роль в колоніальній експансії європейських держав у Вест-Індії в XVII столітті» в Донецькому університеті. Написав більше 20 книжок з історії піратства. Переклав романи Стівенсона, Сабатіні, Купера, Конан Дойла, Дефо – теж всі про піратів. Написав романи «Череп на прапорі» та «Ямайський флібустьєр», теж зрозуміло про що.
Чотириразовий фіналіст конкурсу української морської прози «Мателот», переможець в номінації «На своєму конику». Цей приз від оргкомітету конкурсу постійні автори отримують тоді, коли члени журі, попри анонімність творів, починають вгадувати автора оповідання за яскраво індивідуальним стилем. У цьому випадку це ще й тематика – про піратів, значить Губарев. В результаті з 2024 року пана Віктора запросили у журі конкурсу, як почесного пірата.
В 2014 році пан Віктор виїхав з окупованого Донецька, оселився в Пиратині на Львівщині. Так, доля з нами не тільки грає, а й каламбурить – коли він став перекладати українською свої численні книжки про піратів і видавати їх в електронному вигляді, місцем видання довелося ставити Пиратин. Це я до того, що піратських книжок Губарева справді вистачить на окрему серію, не кажучи вже про його переклади, які теж почало видавати РВВ, вже є «Чорний лебідь» Рафаеля Сабатіні.
Видавництво РВВ вирішило зайти з козирів – розпочати серію з найіменитіших піратів: на честь капітана Дрейка названо відповідну протоку, за проходження якої моряк може носити сережку вусі, а на честь капітана Моргана – ром. В ілюстраціях є навіть етикетки цього рому, популярного з 1990-х, на яких капітана Моргана зобразили чомусь в червоному камзолі та треуголці. (Насправді компанія заснована в 1944, просто 50 років добиралася до України.)
Ілюстрацій в книжці багато, окрім художника по костюмах Шаменкова і художника по корабликах Орльонова – ще з два десятка старовинних мариністів, які любили малювати вітрильники і карти Мексиканської затоки. На них можна подивитися, як затока називалася у XVII столітті й написати нашу відповідь Трампу на намагання її перейменувати. Старовинні майстри ж відрізняються від сучасників на Андріївському узвозі тим, що вони розуміли, як працюють вітрила фрегата, що в шторм вітрила спускають, залишають лише штормові, а на деяких картинах кораблі навіть лежать в дрейфі (половина вітрил тягнуть судно вперед, половина назад, в результаті воно стоїть на місці).
На обкладинку потрапила картина Артура Орльонова «Бій на озері Маракайбо» – однієї з уславлених експедицій Моргана на американський континент, або Іспанський Мейн, як його тоді називали.
Так, адмірал Морган перш за все уславився своїми експедиціями з Ямайки, окупованої британцями, на континент, у Венесуелу та Панаму. Так, Моргана від Дрейка відрізняє те, що він охочіше грабував іспанські міста, не відлучаючись з Карибського моря, а Дрейк в погоні за іспанськими золотими галеонами обійшов навіть довкола світу.
Відкриттям для мене стало те, що найуславленіший рейд Моргана через перешийок до Панами виявився таким «прогарним» з точки зору грошей «на пай» – десь по 10 фунтів стерлінгів для рядового пірата після кількамісячної експедиції – що Моргана звинувачували в привласненні піратського «общака». Насправді це мало інше пояснення – за той тиждень, що голодні пірати добиралися з Антлантики на Тихий океан, іспанці встигли вивезти з міста Панама всі скарбниці, а населення поховало коштовності й рятувалося втечею в гори та джунглі, і пірати цілих 28 днів після захоплення міста шукали їх в нетрях і намагалися тортурами випитати, де вони сховали скарби. Саме ж місто іспанці, відступаючи, спалили. Так не діставайся ж ти нікому. Тож пограбування Панами дало англійцям швидше політичні, ніж комерційні дивіденди: його жваво обговорювали в усій Європі – пощипали бундючних іспанців. Вражає багатство заштатних іспанських міст на 3 тисячі жителів включно з чорношкірими рабами та індіанцями в Центральній Америці. У вирішальній битві з піратами біля Панами вони намагалися затоптати загарбників стадом з десяти тисяч биків (в той час як пірати тиждень не їли, бо не вийшло грабувати села по дорозі, іспанці виганяли з них всю худобу і спалювали). Але крім худоби вражають багатотисячні суми срібла й золота, яке навколишні жителі збирали за день-два, щоб викупити заручників та як контрибуцію за те, щоб пірати не палили захоплені міста. Це якось розходиться з сучасними стереотипами про бідність латиноамериканських країн і натякає, що це швидше проблеми іспанського піару. Так само як здобутками англійського піару є те, що про жорстоких грабіжників мирних гідальго тепер знімають кінокомедії.
Так само вражає, як швидко пірати спускали в тавернах Порт-Роялю на Ямайці тисячні статки після вдалих експедицій. І що власне веселими пиятиками та азартними іграми в кабаках уславився Морган, ром його іменем назвали не дарма. Цікаво, що коли його під арештом відправили в Англію після чергового несанкціонованого нападу на іспанців, його англійське начальство так вподобало веселі гулянки з ним, що замість віддати під суд посвятило в лицарі.
Це ще одна відмінність з Дрейком – той до останнього ходив у море і загинув у морській експедиції, а Морган охоче переселився на плантацію і навіть став губернатором Ямайки. Мабуть тому Морган – не тільки ром, а й банкірський дім, а Дрейк всього лише протока. До речі, моїми претензіями до Губарева, мабуть, має стати те, що автор не показав витоків банківського капіталу з піратської здобичі. А це могло б пояснити звичаї європейських банкірів. Тричі подумай, перш ніж позичити гроші в піратів.
Ця книжка написана на основі багатьох вказаних в додатку англійських та іспанських джерел – шість з половиною сторінок посилань. Щодо ключових моментів Губарев займається перехресною критикою джерел, порівнюючи англійські та іспанські. І все ж основним джерелом є Ексквемелін «Пірати Америки», написані ще за життя Моргана. Настільки за життя, що Морган ще встиг судитися за наклеп з двома англійськими видавцями цього голландського автора, суд виграв, і видавці, крім виплат компенсації, мали ще й друкувати спростування в наступних виданнях цієї книжки. Втім, не цензуруючи її зміст, і навіть збільшивши наклади, це нагадує суд Медведчука з книжкою про Стуса.
Ну і варто, мабуть, написати про інші паралелі з Україною, які постійно виникатимуть в того, хто читав історію українського козацтва. В порядку пропозиції видавництву РВВ – наступну книжку з серії «Мартин», про козацькі морські походи, слід замовити Валентину Терлецькому, запорізькому автору, знавцю козацтва. Вам, запорізьким, і карти в руки.
До речі, про карти. Всю дорогу, читаючи про усілякі голландські Кюрасао, французьку Тортугу, англійський Барбадос, я думав, що книжці не вистачає карти. Ну хіба це проблема для такого розкішно ілюстрованого видання? Хіба варто на цьому економити? Яким же був мій регіт, коли, вже дочитавши книжку, вже закриваючи її, я помітив з тильного боку палітурки акуратно наклеєну кишеньку, в якій знайшов… згорнуту старовинну карту Карибського моря, де всі ці води розписані з точністю до назв мисів. По ній можна було б плавати Карибами на вітрильнику або шукати затонулі скарби.
Це ще одне можливе призначення цієї книжки. Генрі Морган пережив три кораблетрощі, під ним затонули три флагмани піратських флотилій, на яких зазвичай і зберігався отой піратський «общак». Широту й довготу аварій Губарев, на жаль, не вказує, однак деякі вірні орієнтири наводить. А карта у вас вже є.
Особливо тішить той розділ, де Губарев перераховує присвячені Моргану літературні твори й кінофільми. Їх десятки, якщо не сотні. Френсіс Дрейк про таке і не мріє. Одразу закрадається думка, чи не стимулював матеріально цю морганіану однойменний банкірський дім.
Замовити книжку про Моргана можна на сайті видавництва РВВ
МАТЕЛОТ 
Залишити коментар