Ярина Ходаківська

Я не люблю важких книжок. Не складних, а важких. Фізично. «На чорноморській хвилі…» Антона Санченка саме така. Автор у передмові пояснив її фізичні габарити тим, що це буцімто енциклопедія. Ви ж бачили енциклопедії? Якщо ви десь мого віку, то бачили. Це книжки великі («енциклопедичний формат») і масивні. Халепа в тому, що таку велику книжку не покладеш до сумки, щоб почитати її в автобусі по дорозі на роботу. От власне тому їх і не люблю…

Втім, автор лукавив. Ця книжка, хоч вона охоплює тривалу історію (що зазначено в підзаголовку), хоч у ній зібрано величезний масив інформації, суто формально енциклопедією не є. Ну де ви бачили енциклопедію з риторичними запитаннями та дотепами, наповнену різноманітними художніми тропами, та ще й подеколи написану як «Я-розповідь»?

Тож не ведіться на передмову. Це краще, ніж енциклопедія. Книжка Антона Санченка, – радше, збірка історій. (Здається, підручник з історії для четвертого класу свого часу називався не підручником, а оповіданнями, – оце подібний жанр). Як ви уже зрозуміли, стиль викладу в ній науково-популярний з помітним креном у публіцистичність. Тому читати її легко (якщо не заплутаєшся у назвах вітрил та щогл). Однак, припускаю, що багатьох жартів, у яких фігурують актуальні вирази чи паралелі (типу «м’ясні штурми» або «вєжлівиє люді»), не розумітимуть майбутні покоління читачів.

Чим цікава і чому важлива ця книжка? Саме тим, що це розказана власним голосом частина нашої історії, якої ми досі не усвідомлювали так цілісно і так масштабно, як її показав автор. Від перших згадок про Понт Евксінський в історії людства до такої значимої в наш час події, як затоплення ракетного крейсера «Москва» під час російсько-української війни. Тут можна прочитати і про князя Святослава, і про Антона Головатого, і про директора китобійної флотилії капітана Олексія Соляника. Тут у хронологічно послідовний сторітелінг органічно вплетено розділ із розбором «Думи про Самійла Кішку» та кілька розділів, де показано, як радянська пропаганда конструювала вигідні владі наративи у фільмі «Броненосець “Потьомкін”». Зрештою, тут нам підказують, що море, як і в житті, щастить сміливим та підприємливим. Автор не приховує своїх симпатій до тих постатей у нашій морській історії, які бралися за справи суспільно важливі й економічно ефективні.

Я би рекомендувала цей майже підручник закупити всім морським і річковим навчальним закладам України та видавати студентам на абонемент – щоб пройнялися захватом, з яким ведеться оповідь про наше море. Та й школярам можна (тільки старшим школярам, бо жарти там є усякі…).

І хотілось би, щоб ця книжка стала основою для певного мультимедійного продукту: документального серіалу (з детальним оглядом мап, маршрутів, кораблів, корабельного спорядження тощо, які легше сприймати у відеоформаті) або ж художнього фільму (до речі, автор не раз вказує, що деякі історії варті екранізації).