Антон Санченко

Грудень – час жнив у літературі. Чомусь чи не всі книжкові конкурси припадають саме на грудень. І всі вони Книжки року (варіант Книги року), і тільки втаємничений вже розбирається, Родик це чи ВВС. Так само всі книжкові сайти починають публікувати свої топи. Я не можу натішитися, що в нас цього року коштами доброчинців і нашими стараннями з’явився свій сайт на Вордпресі – matelot. com. ua. Доброчинці скинулися на нього на мій день народження, дуже всім дякую і звітую про цільове використання коштів.

А раз є сайт, в нього має бути і свій топ. На топ-100 українська мариністика ще не спромоглася, а топ-10 спробуємо озвучити, може й набереться. Далі йде не рейтинг, бо поки незрозуміло, як його обраховувати. Тож просто 10 морських книжок 2024 року в довільному порядку.

1. Словник морських термінів за редакцією М.В.Кіріакіді, В.В.Староселець. Видання інституту військово-морських сил НУ ОМА. Спочатку паперовий том у в-ві Олді+, потім додаток для смартфону. Останній – зі зручним пошуком. Це тлумачний словник, в якому вказуються також англійські терміни. Пошуку по англійських термінах поки нема, тому не можна анонсувати словник як перекладний, але з часом прикрутять, мабуть, і таке. Це в будь-якому разі епохальна подія з часів набуття Незалежності, на яку українська морська спільнота чекала хай не 33 роки, але 32 точно. Дякуємо упорядникам. Тепер перекладачам морських текстів з української є куди піддивлятися.

Це друга спроба морського словника, був ще ілюстрований словник викладачів Київської морської академії, але не доведений до видання. Маю його примірник, надрукований на принтері й отриманий по великому блату, як колись самвидав Стругацьких на ЕОМ. Дрібнотиражність – це бич усіх морських видань, але вірю, що з часом це буде подолане новими формами видання, як ось друк на замовлення.

2. Юрій Лисянський, Щоденник служби на британському флоті, 1793-1800; Подорож навколо світу на шлюпі «Нева», 1803-1806. В-во ТревелБук. Це переклад З АНГЛІЙСЬКОЇ, здійснений Олександром Морозовим, директором ніжинської бібліотеки рідкісних книжок, де і зберігаються оригінали книжок Лисянського, які він завіз в університет сам ще в 1820-ті роки. Раніше вважалося, що його англійське видання – це автопереклад російського тексту путівних щоденників Лисянського (перевиданих «Темпорою» у 2019), але ні – Лисянський на пів року поїхав у Англію і написав книжку заново. Що дуже важливо – без російської цензури, яка 6 (!) разів завертала йому російський текст щоденників, і зрештою, він продав будиночок батька в Ніжині і видав нотатки й карти своїм коштом. Саме на цей англійський текст посилаються американські дослідники, коли пишуть про індіанців інуїтів. Нам же перша частина нотаток цікава мабуть тим, що Лисянський – єдиний українець, що мав аудієнцію в Джорджа Вашингтона. Олександр Морозов перекладав книжку під час російського вторгнення, коли Ніжин був оточений, «на вахті», озброєний автоматом, в бібліотеці. Дуже добре, що знайшовся і видавець, і спонсор видання (здається, Оболонь).

3. Євгенія Чемерис, Капітан Кук, книга перша, книга друга. Теж ТревелБук. Це байопік про Кука, про якого більшість з українців знає тільки, що його з’їли аборигени. Пані Євгенія, яка працювала фінансовим директором а потім головою правління в київському іноземному банку, на пенсії переїхала в Австралію і допалася до документів про плавання уславленого капітана, в одному з яких, як ви пам’ятаєте, він відкрив Австралію і Великий Бар’єрний риф, шляхом посадки на нього шлюпа «Індевор». Такої докладності в описах мандрів Кука й життя на океанських островах не міг дозволити собі навіть гуру морських детективів Алістер Маклін, який писав свою книжку про Кука, не перекладену українською, не покидаючи Англії. А пані Євгенія спеціально їздила і в Англію, “по куківських місцях”, теж. Чекаємо на третю книжку з трилогії. Інша книжка Макліна, «Коли проб’ють 8 склянок», українською перекладена в 2022, але в цей огляд не потрапила.

4. Олег Чалик, Вірність, Мужність, Сила (ВМС) – герої військово-морських сил збройних сил України, в-во Фоліо. Це перша спроба агіографії героїв українських ВМС, 15 нарисів про героїв, захисників України, а також про Інститут ВМС і фрегат «Гетьман Сагайдачний». Оскільки передмову писав віце-адмірал Неїжпапа, книжка написана дещо статутною мовою, щоб потішити начальство. Однак книжка дуже необхідна, я пам’ятаю, в які штики зустрічали одесити пропозицію перейменувати вулицю Юрія Гагаріна у вулицю героїчного льотчика морської авіації Ігоря Бедзая, який загинув на рятувальному вертольоті під час битви за острів Зміїний. Обраний режим секретності всього, що пов’язане з бойовими діями, призвів до того, що всі українські герої залишилися засекреченими, натомість всі знають пса Патрона, і, відповідно, одесити просто не знали, хто такий полковник Бедзай. Тепер знатимуть. В Миколаєві, де базувалася наша морська авіація, вулицю вже перейменували. Ще одна несподівана для мене думка книжки – українські ВМС перебували в стані силового зіткнення з ЧФ Росії з самого свого створення, не доходило лише до гарячої фази, всі інше, в тому числі блокада, диверсії й ІПСО, було в наявності. Згадується повстання на СКР-112, який підняв український прапор і перейшов з Донузлаву в Одесу ще в 1992, ставши першим кораблем українських ВМС, і діяльність віце-адмірала Безкоровайного, другого командувача українських ВМС, який заклав теоретичні основи й сприяв бурхливому розвитку флоту, участі в міжнародних навчаннях, заокеанським походам українських кораблів, розвитку бази флоту в Одесі тощо, й пішов у відставку на знак незгоди з діями президента Кучми по «поділу ЧФ СРСР», який відбувся у пропорції 20% на 80% зі скасуванням «боргів за газ». Як бачимо, Безкоровайний виявився правим, що це було самовбивче рішення, росіяни з лихвою повернули собі списані борги разом з Кримом у 2014 і навіть з газовими буровими платформами під Тарханкутом, де розгоратимуться події вже гарячої фази нашої війни. Хотілось би, щоб суспільство віддало належне адміраловій принциповості хоча б посмертно.

5. Віктор Губарев перекладає й пише оригінальні книжки, лиш би вони були про піратів. Тут відмітимо дві книжки видавництва РВВ (Запоріжжя) – про Френсіса Дрейка й Генрі Моргана. Це гарно ілюстровані тлусті томи про уславлених піратських ватажків, деякі легенди про яких Губареву вже доводиться розвінчувати. Так, Френсіс Дрейк не був командувачем флоту англійців при розгромі іспанської Великої Армади, командував лише одним з флангів англійських кораблів. Однак був таким нарваним та ініціативним в атаках на іспанського флагмана, що всі вчителі історії тепер приписують загальне командування йому. А вчителі географії приписують йому перше проходження протоки Дрейка, що, здавалось би, логічно, однак, його «Пелікан» потрапив у Тихий океан Магеллановою протокою, і його просто знесло на південь Вогняної Землі, де він побачив протоку свого імені, однак нею не проходив. Прикинь? Те. З перекладів Губарева цьогоріч треба згадати теж два «Чорний Лебідь» і «Хроніки капітана Блада» – обидві Рафаель Сабатіні. Класика.

6. Ігор Смагін, Історія вітчизняного мореплавства ХІІ – ХVст.: Галери і нави біля берегів генуезької та венеційської газарій. В-во Бук-Друк (Житомир). Це книжка відкриття для всіх, хто смутно здогадувався, що і до 18 століття, коли тут з’явилися росіяни, на Чорному морі щось відбувалося. Наприклад, тут жили й ходили в море італійці. Й Феодосія була більшою за Стамбул за населенням. Підхід автора дуже ґрунтовний, він розглядає усі італійські міста-республіки й традиції їхнього судноплавства й суднобудування, а не лише Венецію і Геную, як в нас звикли. Навіть формами організації бізнесу, ми виявляється, зобов’язані італійцям. Компанія – це об’єднання судновласників і фрахтівників. Італійці крім компанії практикували ще колеганцу і коменду. Може й нам спробувати? А антена, виявляється, – це рея італійською. Книга настільки розкішно ілюстрована, що іноді хочеться назвати її альбомом. Дуже шкода, що наклад був такий символічний, що миттю розійшовся. Цій книзі точно не завадив би спонсор і перевидання хоча б 1 тисячею примірників. Агов, сила фейсбуку!

7. Ну, то можна вже і про перевидання. Антон Санченко, Земля Георгія, видавець Санченко. У виданні 2016 року полетіла верстка діалогів у повісті «Херсон – Батумі, або Помполітська недуга», і ця прикрість не давала мені спокою 5 років, поки права повернулися до мене. Максим Паленко намалював нову обкладинку, ВСЛ подарувало мені верстку, я виправив помічені помилки й додав словничок морських термінів – і перевидав. Це 6 повістей про 4 пароплави, і всі вони йдуть у Грузію в 1990-х, коли там тривали війни й заколоти, а ми не цінували мир, який на нас звалився. І возили пароплавами в Грузію – харчі, харчі, харчі, а від них – мандарини й біженців. Через фейсбук розійшлося біля 200 примірників. Грузія знову в новинних стрічках, українські кореспонденти дивуються, чому маніфестанти так шанують українців, в цій книжці може бути відповідь, чому.

8. Також перевиданий колективний переклад Джошуа Слокама, Навколосвітня подорож вітрильником наодинці. З цього проекту, який я згадую з розчуленням, почалося для мене перекладацтво взагалі. 9 чоловік послідовно переклали усі розділи цієї книжки на сайті «Гоголівська академія», потім їх звела докупи редакторка Євгенія Гринь. В 2011 році його тоді видало видавництво «КІС», а зараз перевидало в-во ТревелБук. Це путівні нотатки першого навколосвітнього мореплавця-одинака, які вчать ніколи не здаватися. Книжка доступна на замовлення, спробуємо ще й таку схему. До слова, участь у тому колективному перекладі, коли було з ким обговорити усі складні місця, «зняло блок» з певних літераторів, принаймні троє стало плідними перекладачами, я сам переклав потім ще 7 морських книжок. А тепер в нас ще й Словник Кіріакіді є, заживемо.

9. Морські збірники, 2021-2022 роки, 2023-2024 роки. Видавець Санченко. 17 і 20 оповідань відповідно переможців 3-го і 4-го конкурсу української морської прози ім.Лисянського «Мателот». Зараз журі конкурсу, яке складається з професійних моряків, «журить» вже 5-й сезон, ми нетрадиційно оголосимо переможців уже після свят, коли всі інші премії доїдають холодець. Також до видань конкурсу можна віднести збірку «МАРИНІСТИ» – 27 критичних статей про світових і вітчизняних авторів, що присвятили себе морю, написаних членами журі продовж конкурсу. Теж дуже обмежений наклад. Щоб було.

10. Антон Санченко, На чорноморській хвилі : 33 століття копаного моря. В-во Богдан (Тернопіль). Про цю книжку тут вже багато писалося, це певним чином Чорноморська енциклопедія, я радий, що вона нарешті вийшла друком і дякую всім причетним. Виявилося, що слово енциклопедія знає більше людей, ніж слово лоція.

На цьому зупинюся, огляд не включає в себе великої кількості перекладів і дитячих книжок про море, які я вже просто не встигаю читати, але якщо задатися такою ціллю, це вже міг би бути невеличкий каталог книжок про море, виданих українськими видавцями за рік. Працюватимемо над цим.

Також з’являються якісь спеціальні видання, іноді геть несподівані, як ось збірник математичних задач для штурманів Валерія Брюховця, який раніше писав підручники по комп’ютерній астронавігації. Кажуть, австралійці тільки зараз придумали таке для БПЛА, яке орієнтується по зорях. Також до спеціальних треба віднести довгоочікувану книжку Максима Паламарчука про бойові кораблі.

Щось зрушило й набирає обертів. Чи не про це ми мріяли? Дай Боже, щоб це не зникло в 2025 році, слава ЗСУ, які роблять це можливим.

PS. Мені всі починають нагадувати, кого я забув. Вистачило б на топ-20, мабуть.

• Олександр Чудновець, Петро Сенько, Анатолій Бондарук, Хроніка війни в азовській і чорноморській операційних зонах, 2 томи, 2022 і 2023 роки. Видавничий дім Адеф (Київ) Все, що стосується війни на морі з відкритих джерел укладено учасниками Військово-історичного товариства.

• Богдан і Люсі Бродовскі, Шкіпер. В-во Бомекс плюс. Це посібник з яхтингу, написаний очільником яхтової школи BBYachting. Ми довго чекали на підручник з яхтингу українською, дивним чином це зробив поляк.