Дорога в серце безкрайньої темряви

Анастасія Шашкова, студенка курсу Літературна творчість КНУ ім. Шевченка

Зізнаюсь, писати відгук на твір легендарного автора трохи страшно. Куди там звичайній читачці 21 століття братись до неймовірної класики? Але на те ми і живемо у наш час, щоб мати можливість висловлювати свої думки.

Передісторія

Отож, Джозеф Конрад. Знаєте, любі читачі, я відчуваю певне споріднення з цим автором, зумовлене місцем мого народження. Як людина, яка 17 років прожила у Бердичеві, а тобто все своє життя, я просто не могла не чути про Джозефа Конрада. Польський емігрант, який став англійським класиком, родом з маленького містечка в Україні, ну дивина та й годі? Звучить, як напівправдива оповідка Марлоу…почекайте, до цього персонажа ми ще дійдемо.

А перед тим, розкажу вам історію того, як до мене потрапила книжка “Серце темряви”. У Бердичеві, як у місті, де народився геніальний письменник, звісно ж, є музей, присвячений йому. Коли я навчалася в школі, нас час від часу туди водили — замість уроків історії чи літератури. Музей, до слова, дуже гарний і сучасний. Так от, поки ми з однокласниками грались з інтерактивними корабликами, роздивлялись фото і одним вухом слухали екскурсовода, мені до ока впав стенд з книгами. Я трохи порилась по кишенях і дістала звідти 120 гривень. Поглянула на книжки ще раз. Найменша з них коштувала 130. Зітхнула, але раптом в мою руку впала..монетка. 10 гривень. “Купуй свою макулатуру” пробурчав хлопець і пішов. Історію, яка розвинеться у мене з цим юнаком аж через рік, я воліла б забути. Але тоді, проігнорувавши уїдливий коментар, я щасливо купила книжку. Вдома поклала її на поличку і не чіпала дуже-дуже довго. А дарма.

Промовиста назва “Серце темряви” ще довго загравала до мене і кликала почитати. Лише цього року я нарешті вирішила дати морській прозі шанс. Читалося складно. Дотримуюсь думки, що сучасному читачеві часом складно читати твори написані десь сотню років тому. Особисто мені не вистачало посидючості, тому читання зайняло трошки більше часу, ніж я планувала. Мова автора дуже яскрава і багата на описи, що я збираюсь вам довести трошки згодом, але це також грало проти мене. Три сторінки суцільного тексту, без жодного діалогу, лише глибокі думки і гарні пейзажі.

Сюжет

Що ж у тому “Серці…” відбувається? Все починається з припливу, як це часто буває в житті. Гирло Темзи, компанія на палубі, і ось — завіса підіймається: де вони, куди пливуть і з ким. Знайомтесь: Чарлі Марлоу. “Це був моряк і водночас мандрівник…” Нам відомо, що він говорить дуже повільно і має хист до розказування різних небилиць. Уся книжка — це, по суті, його монолог, хоча іронічно, що починає він зі слів: “Я не хочу надто набридати вам розповідями про всі мої пригоди”. Початок історії пронизаний оцією атмосферою старої дідусевої оповідки.

Аби не розкрити вам всі карти одразу, окреслю коротко: отого Марлоу, якого я вже вам відрекомендувала, бельгійська торгова компанія відправляє в Африку, де він стає капітаном річкового пароплава. Марлоу має важливе завдання — повернути Курца, що добуває слонову кістку, назад до цивілізації. Коли Марлоу нарешті зустрічає Курца, він дуже дивується — дивуються і читачі. Але я, як справжнє (майже) чисте зло, закінчу виклад сюжету на цьому моменті. Скажу тільки, що “темрява” у цьому творі зумовлена не тільки місцем, де відбуваються події. Тут ідеться також про темряву душі, яку певним чином втілює Курц.

Композиція

Не тікаючи далеко від сюжету, зазначу ще один очевидний плюс даної історії, який робить її ще цікавішою. Це композиція. Вся книжка – це розповідь від обличчя Чарлі, але час від часу він робить відступи (як от опис життя Курца до того, як він поїхав за слоновими кістками), і це ніби повертає нас у реальність, нагадує: це все – спогади. І крізь ці спогади ми бачимо автора твору, який надихнувся поїздкою у ті місця, які так яскраво змальовані на сторінках.

Що не так?

Книжка “Серце темряви” – це глибока історія. Не тільки про незвідані краї Африки, а й про незвідані краї людських сердець. А проте не всі поділяють думку, стосовно її геніальності. Розумієте, у книгах того часу, особливо про моря і подорожі, часто підіймаються теми расизму — свідомо чи мимохіть. Багато хто критикує Конрада за те, як він описує тубільців у “Серці темряви”: мовляв, це неетично, виглядає так, ніби він порівнює їх із тваринами. Але давайте трохи зупинимось і замислимось. Зараз ми знаємо, що всі люди рівні, а колір шкіри — це дрібниця. Проте в часи Конрада відкриття нових земель і контакти з різними культурами часто були шоком для колонізаторів. Не всі на нових територіях жили за принципами європейської “цивілізованості”. Ми сприймаємо події через погляд автора, який описує своєчасні реалії. Обурюватись через расизм у романі 1899 року, це все одно, що осуджувати стародавні міфи за невідповідність сучасній науці — важливо розуміти контекст часу, у якому творилася історія, навіть якщо вона суперечить сучасним моральним нормам. Однак це не означає, що її варто приймати без критики. Вивчення таких творів допомагає зрозуміти епоху, з якої ми виросли, і усвідомити, як далеко ми просунулися (або ні) в питаннях рівності та гуманності. Отже, на мою думку, відкидати і повністю засуджувати класичний роман тільки з цієї причини – неправильно. Дайте йому хоча б маленький шанс, та і до того ж насправді у тексті не стільки присутній расизм, скільки відображення світогляду та упереджень тієї епохи, коли люди часто судили інших через призму свого обмеженого досвіду. Конрад показує не тільки темряву колоніалізму, але й внутрішню боротьбу людини зі страхами, невіглаством і жорстокістю. Його опис тубільців може здатися образливим сьогодні, але це частина загальної картини його тогочасного світу.

Переклад

Було б неповагою з мого боку не згадати про те, завдяки кому я мала (і ви маєте) можливість прочитати дану історію українською і зробити власні висновки. Я говорю про перекладачку. Читаючи “Серце темряви” у перекладі Марії Головко, дуже легко відчути, як їй вдалося зберегти атмосферу оригіналу та передати складність мови Джозефа Конрада, зокрема його символізм і багатошаровість тексту. Головко ретельно працювала над стилем, що дозволяє нам відчути глибину і оту філософію твору. Її переклад також відзначається вдалим переданням нюансів колоніальної тематики та психологічної напруги, які є ключовими елементами роману. Раджу і вам ознайомитись з цим твором у перекладі Марії. Але крім неї в Україні є ще два видання: у перекладі Ігора Андрущенка і Тараса Бойко. Тому маєте можливість вибрати той, який буде вам до душі.

Не переймайтесь, я вже закінчую. У висновку хочеться поставити самій собі запитання: “Чи прочитаєш ти цей твір ще раз?”. І дати коротку відповідь: “Так. Але не скоро”. Глибоко психологічні твори даються складно, якщо ви до такого не звикли. А якщо це класика з купою порівнянь і описів, то буде ще важче, але про це я вже наговорила на початку. Твір хороший. Гарний. Не дуже довгий, але часом незрозумілий. Його можна розібрати на цитати, але обережно, раптом у вас виникне бажання опинитись десь в Конго? Чи стати деспотом у якомусь племені? Читайте цю історію ретельно і уважно, бо вам може відкритись дорога в серце безкрайньої темряви, з якої вийти буває ой як складно.