Передмова

Це перевидання книжки 2016 року, якій не дуже пощастило з «прокатною історією» – тим, що відбувається з книжкою після того, як вона вийшла друком. Не буду називати тут всі халепи, вільні й невільні, скажу тільки, що вона не розпродалася достатньо швидко, щоб видавництво захотіло видати другий її наклад, і, що ще сумніше, не прозвучала навіть у нашій тісній літературній бульбашці, як її попередниці. А я вже був балуваний увагою літературної спільноти. Мене сам Андрій Бондар обізвав «українським Жуль Верном».

Для мене це було прикро, бо я вважав її книжкою-пересторогою. До неї увійшло шість повістей, присвячених війні у Грузії, яка розпочалася  1992 року і тривала з різною інтенсивністю понад десятиліття. І все це десятиліття українські судна, навіть рибальські сейнери, попри блокаду, возили в Грузію харчі: борошно, цукор, яйця, цукерки тощо, а звідти переважно біженців і мандарини. Росія ще вдавала з себе миротворицю, тому грузинські біженці тікали в Новоросійськ та Геленджик. Наша війна загалом перша, коли вдавати миротворців росіянам не вдалося, хоча  2014 року й намагалися  − за звичкою. Втім, це не скасовувало «миротворчих» обстрілів з російських вертольотів сейнерів із біженцями  і морського десанту ЧФ в тил грузинам під час оборони Сухумі. Ну, таке. Ми ходили на Поті й Батумі. Сухумських цивілів з Кодорської ущелини вивозили інші українці – льотчики українських вантажних гелікоптерів, хоча миротворцями їх ніхто не називав.

Дві з цих повістей публікувалося раніше, і я додав їх бонусом до трьох нових і одної, вперше перекладеної з російської (так, колись я починав писати російською). Власне, для книжки було досить тих трьох нових, але я переконав видавця: хай ті, що читають мене вперше, отримають уявлення про історію питання. Це ви явилося хибною думкою: по-перше , книжку дочитало вдвоє менше людей, бо її не прочитаєш за раз, а по-друге, ті прихильники, які читали мене раніше, вирішили, що їх ошукано: підсунули старе. Більше всього я був здивований, що знайшлися навіть фанатки, які читали мою російську збірку 2003 року, надруковану самвидавом.

Крім того, з’явилися рецензії читачок, які взялися за мариністику вперше, тож їм було важко: забагато незнайомих слів. Я довго подумки доводив їм, що «мариністика – ето другоє». Але ось став готувати книжку до перевидання − і з острахом виявив, що частину тих морських слів уже й сам забув. Тому доповинив це видання Морським словничком.

Книжка-пересторога, до якої ніхто не дослухався, після російського вторгнення бути такою перестала. Та вона залишилась документом часу саме тому, що в неї потрапили оті повісті, писані в кінці 1990-х. Українські кіномитці чомусь саме зараз заходилися знімати чорнуху про перші роки новопосталої України. А я не згодний. У дев’яності зародилося все те, за що ми любимо Україну, те, що відрізняє нас від Снігерії з ядерними боєголовками і бойовими бурятами, і ті часи можна згадувати  не тільки тому, що ностальгуємо за власною молодістю і наївністю, а й за неймовірну свободу: ідеологічну, культурну, економічну. Що там казати! Микола Янович Азаров ще навіть не заснував податкової інспекції. Хвацькі 90-і. Бандюки були, не без того. Але зводити все до них – то російський дискурс про жахи демократії.  Ми  мали  пісенний фестиваль «Червона Рута», жарти «Довгоносиків» й молодих виконавців «Території А» на телебаченні, перший інтернет з модемом за додзвоном до знайомого сисадміна готелю «Русь», турецькі шоколадки «Команчі», спирт «Рояль», светрики «Бойз», джинси-піраміди й сторожовий корабель СКР-112, який піднімав український прапор і, на досаду чотирьом переслідувачам, переходив з Донузлаву в Одесу. Це були часи немислимих можливостей, і дехто з нас ними таки скористався. Командир, який очолював матроське повстання на СКР-112, став контрадміралом.

А той, хто не скористався, став письменником і написав для вас «Землю Георгія». Так же було і з Джеком Лондоном: якби він знайшов золото на Алясці, то ніколи не написав би «Смока і Малюка».

Дякую «Видавництву Старого Лева» за дозвіл скористатися «старою» версткою.

Хочу виправити всі недогляди попереднього видання, які я занотовував у блокнотик за флотською звичкою. Один вже виправив, ставлю плюсик –  книжка тепер має Передмову.

Приємного читання! Повний вперед!

Замовити можна тут https://forms.gle/pVWJrheBFXxJ2Z1r7